Зустріч Володимира Путіна з російськими підприємцями, багато з яких виявилися згадані в гучній "кремлівській доповіді", – ще одне свідчення того, що список, який здавався простим перерахуванням прізвищ з телефонних довідників і каталогів "Форбса", виявився куди більш серйозною загрозою. І, доречі, згадані в "кремлівській доповіді" особи розуміють це куди краще експертів, які говорили про підміну списку і його штучне розширення. Досить послухати їх інтерв'ю, щоб в цьому переконатися. [...]
Тому що сенс "кремлівської доповіді" – в розриві з системою російського корупційно-олігархічного капіталізму, яка почала будуватися не за часів Путіна, а при Борисі Єльцині. Путін – про це багато хто вже забув – був не творцем, а продовжувачем. Захисником інтересів тих, хто цю систему будував і зробив його президентом. І потрібно визнати, що зі своїми функціями захисника він до останнього часу досить ефективно справлявся. Навіть коли почали складатися санкційні списки, архітектори системи опинились в стороні і продовжували спокійно жити на Заході, займаючись своїм бізнесом. Але навіть зараз, коли в "кремлівській доповіді" виявилися імена людей, які вважають себе респектабельними бізнесменами, а Росію – територією грабежу, їм не варто ображатися на Володимира Путіна. Тому що вже ясно, що без Росії з її державним апаратом, співпрацею і навіть ворожнечею з Заходом і можливістю захистити кожного в разі непередбачених обставин вони – ніхто. Жоден бізнес на Заході, жодні лондонські вілли, жодні паспорти, жодне членство в престижних клубах не допоможуть. Не буде цього режиму – їх просто усіх пересаджають.
Доля такого режиму – деградація
Вони усі цю систему будували. І ті, кого з різних причин в цьому списку немає – Путін, Чубайс, Юмашев, Волошин, Кудрін. І ті, хто в цьому списку є – Медведєв, Шойгу, Євтушенков, Фрідман, Авен і інші. [...]
Доля такого режиму – деградація. Згадаймо, якими яскравими особистостями, нехай з кримінальними нахилами, були перші більшовицькі вожді, від Леніна з Троцьким до Бухаріна з Радеком. І якими нікчемами було переповнене радянське керівництво через якісь 20 років після Жовтневого перевороту. З корупційно-олігархічним капіталізмом – та ж історія. Можна по-різному ставитися до Єльцина, Гайдара, Чубайса, Березовського та інших засновників цього укладу, але кожен з них був особистістю. Через два десятиліття Росією правлять різноманітні поручика Кіже, навіть зовнішність Путіна можна було б забути через десять хвилин після знайомства, якби він не з'являвся 18 років поспіль на всіх екранах і комп'ютерах світу. [...]
Ті, хто хотів би побачити "короткий список" друзів Путіна, керувалися в корені неправильним підходом – жахливий президент, моторошне оточення, потрібно покарати. Ні, друзі мої, президент якраз такий, яким і повинен бути в подібній системі. Страшна сама система, а не Володимир Путін. Націонал-соціалізм був страшнішим за Гітлера, фашизм страшнішим за Муссоліні, комунізм страшнішим за Сталіна. [...]
І так, такій системі завжди потрібен вождь, тому що експлуатація низинних інстинктів неможлива без фюрера. І так, така система незмінно агресивна і по відношенню до незгодних, і по відношенню до конкурентів усередині себе самої, і по відношенню до зовнішнього світу. Така система – завжди параноя і війна, але це не відповідальність однієї людини. Саме тому на Нюрнберзькому процесі і інших післявоєнних процесах над нацистами засудили всю партійну верхівку, включаючи навіть міністра закордонних справ, який ще недавно здійснював візити у світові столиці. Саме тому в "кремлівській доповіді" є вся верхівка російської влади, включаючи навіть міністра закордонних справ, який продовжує здійснювати такі ж візити. Це просто вирок певному політичному устрою і кінець симбіозу з ним. Ті, хто згадується у доповіді, прекрасно це розуміють.
Повну версію колонки Віталія Портникова читайте на Радіо Свобода
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени