Стоп-сигнал

Айварас Абромавичус, міністр економічного розвитку і торгівлі, пояснює, що його відставка — наслідок нескінченної боротьби з друзями прем'єра і президента, які намагаються осідлати бюджетні потоки

 
Христина Бердинських

День 3 лютого 2016 року став одним з найкритичніших в історії нинішньої української влади.

Вранці міністр економіки Айварас Абромавичус заявив, що йде у відставку через дії депутата Ігоря Кононенка, найближчого соратника і колишнього бізнес-партнера президента. Той, за версією міністра, нав'язував своїх людей на керівні посади в ті держкомпанії, корупцію в яких команда Абромавичуса марно намагалася здолати. Наприкінці минулого року міністр озвучив НВ суму збитків, які завдають основні держпідприємства казначейству,— 115 млрд грн.

Після відставки міністра розпочалися й інші неприємності. Дев'ять послів західних країн в Україні заявили, що розчаровані тим, що трапилося. Потім впали котирування українських євробондів. А після про добровільний відхід із посад оголосили заступники Абромавичуса — Максим Нефьодов і Юлія Клименко, а також ще кілька представників команди молодореформаторів у Мінекономіки.

Кононенко висунув свою версію подій — міністр не впорався з роботою, от і рознервувався. Але президент, схоже, дослухався до думки послів, і день Абромавичуса закінчився бесідою тет-а-тет із главою держави. За її підсумками Петро Порошенко заявив, що справу Кононенка має розглядати Національне антикорупційне бюро, а сам він попросив міністра залишитися. На момент здачі номера ситуація залишалася нерозв'язаною.

— Коли ви вперше відчули, що є представники влади, які намагаються вплинути на державні підприємства? І хто це був?

— Це досить швидко відчули. Для мене це не було сюрпризом. Але я очікував, що будуть якісь старі інтереси, а не нові. Я очікував червоних директорів, регіоналів у стилі [Віктора] Бондика в Укрхімтрансаміаку [Бондик керує цією компанією]. Для мене великим сюрпризом стало те, що деякі з нових політиків полізли в держкомпанії.

— Хто конкретно?

— Ті, кого я сьогодні назвав. І ті, хто нещодавно пішов у відставку.

— Тобто Ігор Кононенко і Микола Мартиненко, колишній нардеп фракції Народний фронт, сірий кардинал і соратник прем'єра?

— Ніхто ж не сказав, що буде легко. Тому ми продовжували проводити реформу держкомпаній, при цьому розуміючи, що держава — поганий власник. І тільки приватизація врятує від усього цього дерибану та політичної корупції.

З'явився хороший закон про фінансування політичних партій з державного бюджету. Це відразу мінімізує потребу витягати з держкомпаній колосальні грошові ресурси, зокрема чиновниками ДФС [Державної фіскальної служби], щоб потім грати грошима на виборах.

Ми придумали обов'язковий аудит, необхідність публікувати фінансову звітність — цього ж нічого не було: можна було красти як хочеш, ніхто цього не бачив. Ми все це зробили. Створили номінаційний комітет [для відбору керівників держкомпаній]. Спочатку зустрівся з опором олігархів. Потім через суди торпедували [відбіркові] конкурси. І це все діяло і діяло. Ми постійно ці процеси намагалися поліпшити. Але це не працювало — був саботаж призначення людей на керівні посади в держкомпаніях.

Саботаж і політичний тиск з'явилися в інших міністерствах [яким підкорялися ключові держкомпанії]. Я цього не бачив, але відчував. Подають таких кандидатів, що відразу ясно: вони не з цієї опери. Коли номінаційний комітет з іноземцями бачив цих кандидатів, вони всі голосували проти. Тому наприкінці року ми ще раз вирішили поліпшити систему і ухвалили спецпостанову. Нею ми позбавили інші міністерства можливості ініціювати конкурси [на посади керівників] топ-60 держкомпаній — забрали цю функцію під Мінекономіки.

Ще і НАК Нафтогаз України додали в керування, забравши його у Міністерства палива та енергетики. І невипадково: реформує компанію ЄБРР [Європейський банк реконструкції та розвитку], який дав величезний кредит. Тому ЄБРР, який знає, хто і що робить, сказав: [передати Нафтогаз у керування] тільки Міністерству економіки.

Після чого привабливість і важливість посади міністра економіки зросла до піднебесся. На початку 2016‑го це вилилося в бажання [деяких осіб] керувати цими потоками. Тиск божевільний. Я вирішив у цьому не брати участі.

— Михайло Саакашвілі сьогодні заявив, що ви не мали підтримки у прем'єра.

— З прем'єром у нас виключно ділові відносини. Якогось достатнього доступу до нього в мене немає. Я з ним обговорював тематику проблеми керівництва [держкомпанії] Електроважмаш, ОГХК [Об'єднаної державної гірничо-хімічної компанії], де все продається через фірми-"прокладки". Я зробив подання на звільнення Руслана Журила з посади голови ОГХК в кінці минулого року.

— Хто стоїть за Електроважмашем і ОГХК? Мартиненко?

— Я ж за руку не ловив. Я в СБУ не працюю, у мене немає такого матеріалу. Але ЗМІ кажуть: це так.

Товариш з Електроважмашу [директор Володимир Глушаков] зачепився за крісло і шляхом підкупу судів та інших [структур] намагається там відновитися [19 січня Глушаков, звільнений із посади ще в серпні, за допомогою озброєних людей захопив підприємство]. Якщо б він отримав команду від впливовіших людей, ніж я, його б давно там вже і близько не було.

— Ви сьогодні заявили, що Кононенко впливає на Укрхімтрансаміак, Держзовнішінформ, підприємства порошкової металургії, Нацагентство з акредитації України.

— Не скрізь впливає, але скрізь намагається впливати. Сюди ходить товариш від БПП, підконтрольний Кононенку.

— Хто?

— Товариш [депутат БПП Геннадій] Чекіта. Наприклад, щодо порошкової металургії ходить, лобіює своїх людей.

— А як це відбувається?

— За законом у нардепа є повноваження заходити куди завгодно і коли завгодно, мало не на внутрішні наради. Є люди, які насправді частіше бувають у міністерстві, куди їх не запрошують, ніж у ВР.

— Тобто він присутній, коли проходить конкурс?

— Приходить і сидить. Рекомендує старих людей з міністерства. Наприклад, з приводу Нацагентства з акредитації: ми їх [колишнє керівництво] прогнали, а він намагається їх поставити. Причому у самого є компанія із сертифікації, і він намагається тему сертифікації рухати. Я взагалі не розумію, як депутат може намагатися впливати на державні компанії. Ми — виконавча влада. У нас є підконтрольні підприємства. Ми там формуємо певну політику. Причому тут депутати?

— Розкажіть про ситуацію з двома заступниками, яких вам хотіли призначити — з оборонпрому і з Нафтогазу з держпідприємствами. За інформацією депутата Сергія Лещенка, першим мав стати якийсь Сергій Пінькас, заступник Укроборонпрому, а другим — Андрій Пасішник, заступник голови Нафтогазу. Як це відбувалося?

— Кумедна ситуація. У мене зараз є одна вакансія заступника. І при цьому люди, які намагаються зайти сюди, кажуть мені: "У тебе дві вакансії". У результаті в понеділок з пакетом документів прийшов товариш [Пасішник]. Я сказав йому, що так швидко не приймаю рішення, давайте подивимося, що буде з урядом. А він каже: "Все узгоджено нагорі, я з команди Кононенка, готовий приступати до посади". Відповідаю: "Я вас добре не знаю". А він: "Так ось документи — дізнаєтеся".

— Він приходив у міністерство з цим пакетом документів?

— Раніше мені багатьох кандидатів пропонували — хедхантери, Адміністрація президента. Це нормальний процес. Щоб прийняти рішення і призначити заступників, я переглянув резюме 200 людей. З 50-60 зустрівся. Але це ненормально, коли тобі кажуть: у тебе більше немає виходу, ти тільки цю людину маєш брати. В результаті я сказав: звільніть мене від усієї справи, я не хочу бути частиною цього.

— А що зараз буде? Наприклад, якщо фракція БПП проголосує за зняття мандата з Кононенка та Рада провалить голосування за вашу відставку, ви залишитеся міністром?

— Я частиною цієї системи не хотів би бути. Справа не тільки в Кононенку: він — лише одна з дійових осіб. Є якийсь конкретний алгоритм того, що потрібно було б зробити. Ми не здолали корупцію не тільки в держкомпаніях, ми не здолали беззаконня в судах, в прокуратурі. Там залишилися всі ті самі.

А ДФС чого варта! Найпростіша вимога: бізнес хоче отримати свої гроші назад вчасно, в повному обсязі і без відкатів. Це базові речі.

— Що далі? Революція? Перевибори?

— Необхідно кількох людей, які хочуть все зламати і поміняти, призначити на дуже відповідальні посади.

— Так ви ж і були одним з таких.

— Я хотів би, щоб [моя відставка] стала холодним душем для керівників країни і щоб Україна рухалася далі.

— МВФ виділить нам транш після скандалу?

— Ми маємо й надалі виконувати заявлені вимоги. У нас дуже багато талановитих, відповідальних людей — давайте їх і далі залучати. Ті, хто готові допомагати країні,— вони є. Однак потрібно створити умови.

— Якби ви працювали в МВФ, зважилися б дати Україні гроші зараз?

— Я вже сказав кілька днів тому: ми або в двох кроках від прориву, або в двох кроках від провалу. Деякі такі призначення в уряді впливатимуть на те, куди ми рухаємося далі. Якщо технократи не потрібні, а потрібні управлінці... Багато розуму, щоб яму на дорозі закрити, не треба. "Попередники" робили, рапортували: скільки зібрали врожаю, як всі виїхали на посівну. Зараз потрібні геть інші підходи й моральні принципи. На жаль, у нас криза цінностей, і коли бачиш список людей [кандидатів на урядові посади від БПП], які нічого спільного не мають з нормальними моральними цінностями, тоді розумієш: все ж ми ближчі до провалу.