Що стоїть за заявами США про зниження віку мобілізації в Україні

Чи є необхідність у ЗСУ в підвищенні темпів мобілізації? Зрозуміло, що є. По-моєму, ніхто не приховує цієї обставини. Чи є необхідність залучати військовослужбовців молодших, які би могли виконувати складні завдання, наприклад, у штурмових підрозділах, піхотних, де найскладніші завдання і найбільше втрат? Безумовно, є.

Молодих людей у ЗСУ не стало більше

Після того як був ухвалений так званий мобілізаційний закон («так званий» — бо він називається інакше, стосувався не тільки мобілізації), це теж не таємниця, суттєво збільшилися темпи виконання мобілізаційного плану. Але (увага) навіть після того, як суттєво зросли темпи мобілізації, середній вік військовослужбовців, що поповнюють лави ЗСУ, суттєво не знизився.

Не пам’ятаю, чи говорив це хтось офіційно, але можете з посиланням на мене тепер цю інформацію поширювати. Незважаючи на те, що формально був зменшений призовний вік, суттєво середній вік військовослужбовців не зменшився. Молодих людей у ЗСУ не стало більше.

Тепер давайте пофантазуємо. Припустимо, що через конкретну необхідність зменшимо призовний вік мобілізації, наприклад, до 23 чи 22 років. Питання: чи зменшиться середній вік військовослужбовців у ЗСУ? Моя версія відповіді — ні.

Не йтимуть до ТЦК 25-річні чи 23-річні. У нас саме люди цієї вікової категорії з різних причин (об'єктивних, суб'єктивних, зараз не будемо розбиратись) не йдуть. Молоді люди переважно не йдуть до Збройних сил, тому що бояться. У цих страхів є об'єктивні причини, є суб'єктивні. Люди недостатньо мотивовані, бояться отримати серйозне поранення, загинути, бояться, що їх недостатньо навчать і вони перетворяться на потенційний вантаж-200 у перші тижні чи навіть дні свого перебування на лінії бойового зіткнення. Люди бояться потрапити на неадекватних командирів.

Ці страхи почасти об'єктивно обґрунтовані, почасти безпідставні. Та в будь-якому разі, аби мотивувати молодь, цим треба займатися.

Тепер у мене запитання: чи займаються мотивуванням, повноцінним рекрутингом, ефективним, фаховим, ті структури, що за це відповідають? Ні. ТЦК формально виконують свою роль — мобілізують тих, до кого можуть дотягнутися. Переважно це ті ж люди 42−45+. А молодих, як не було, так і немає. Порівняно молодих, яких дуже сильно потребують ДШВ, морська піхота, механізовані мотопіхотні бригади, в яких найбільші втрати об'єктивно через те, що переважно вони ведуть бойові дії. Там теж не вистачає молодих, хоча би порівняно молодих людей, які здатні виносити достатньо серйозні навантаження.

Я не думаю, що всі ваші слухачі мали можливість побувати в навчальних центрах, але я вам скажу: коли дивишся на людину 50+, яка долає смугу перешкод із повною викладкою, це достатньо складне видовище. Але інших мобілізованих у нас на сьогодні немає.

Ті, кого не потрібно мотивувати, хто хотів прийти до ТЦК сам, уже прийшли. Ті, хто не йдуть, їх треба мотивувати. Чи займаються цим комплексно, системно? Ні, не займаються. І тут проблема не тільки в корупції, а в недостатніх заходах мотивації. Це має бути комплексний системний захід, ми про це на комітеті говорили багато разів, починаючи з 2022 року.

Мають збиратися психологи, соціологи, піарники, медійники, які мають розробити необхідний перелік меседжів, технологію, прийоми, засоби, аби цих людей залучати. Зрозуміло, на це ще має накладатись інтенсивніша підготовка, фахова робота з особовим складом, це все зрозуміло. Але в нас сидять люди за столами, полковники з черевцями, чекають, що до них прийде молодь підписувати контракт. Не прийдуть.

Президент Володимир Зеленський у відповідь на всі закиди про пониження мобілізаційного віку говорить: «Дайте Україні більше зброї і не намагайтеся компенсувати її нестачу молодістю солдатів». Цим інформаційним приводом була заява представника Держдепу Метью Міллера, який сказав: якщо Україна розв’яже питання щодо зменшення призовного віку, ми та наші союзники будемо готові екіпірувати та навчити ці сили. Давайте розбирати цю заяву. По-перше, що означає якщо? Якщо нададуть, то будемо екіпірувати, а якщо не нададуть, — не будемо?

По-друге, мене трошки зачепило слово «екіпірувати». Що таке екіпірувати? Вони збираються що, засоби індивідуального захисту, тобто шоломи та бронежилети давати, індивідуальні аптечки? А як щодо озброєння? Умовно кажучи, якщо в нас збільшиться мобілізаційний ресурс, а озброювати його чим?

Третє — навчити ці сили. На моє глибоке переконання, яке збігається з думкою абсолютної більшості військових, навчити наших військовослужбовців за кордоном іноземні інструктори в переважній більшості не у змозі, з дуже простої причини.

Якщо ми говоримо про фахову підготовку, там зрозуміло: якщо ти працюватимеш на Гепарді, Бредлі, Цезарі чи Хаймарси, тебе має навчати той, хто вміє експлуатувати цю техніку, користуватися нею. Якщо говоримо про базову військову підготовку, вибачте, хто чому нас може навчити? Де за кордоном у будь-якій армії світу люди, які мають досвід сучасної війни?

Але навчають вони з дуже простої причини — це більше політична історія. Бо коли в нас з’являється інформація про мільярди, які виділяють наші західні партнери, забувається, що достатньо значна частина цих грошей іде на навчальні центри, оплату інструкторів, які навчають наших військовослужбовців за кордоном базовій військовій підготовці. Чи є в них достатня компетенція, досвід, фах для того, аби навчити? Ні, немає. Але це політична історія, нехай краще так, аніж ніяк.

І останній момент: ці заяви з’являються, на мою думку, ще і тому, що фактично це спроба перекласти відповідальність частково. Бо зброя, озброєння, на превеликий жаль, постачаються не так системно, не так ритмічно, не так масштабно, як потребують ЗСУ і взагалі Сили оборони. А тут вони собі соломку стелять, аби сказати: «У них же ресурсу немає, чому ми маємо витрачати більше грошей на озброєння».

Зброї та озброєння в певної частини країн уже фактично не залишилось. І вони мають самі відновлювати свою боєздатність, бо все, що могли передати, вже передали. А деякі не хочуть це робити через так званий страх ескалації. Деякі не хочуть цього робити з політичних міркувань. Деякі не хочуть, бо не впевнені в нашій перемозі. Це пов’язані речі.

Неможливо виграти війну винятково за рахунок зброї чи винятково за рахунок особового складу. Немає золотих куль у будь-якій війні, тим більше сучасній. І належне озброєння, і належне навчання, і належний мобілізаційний ресурс, належна мотивація, — це все складові успіху. Якщо десь щось провисає, то виникають проблеми. Про катастрофу я би не говорив, звісно. Те, що проблеми є, очевидно і, по-моєму, ні для кого це не є таємницею.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV