Середньовіччя якесь

Таллінн — одне з найбільш збережених середньовічних міст Північної Європи

Коли НВ шукав знавця Таллінна, здатного якнайкраще презентувати своє місто, український журналіст і в недавньому минулому естонська студентка Наталія Шумейко сказала нам, що тут і думати нічого: кращий з кращих, на її думку, гід Таллінна — це Йосеф Кац. Під час листування з Кацем і НВ стало очевидним, що він не тільки великий знавець історії та сучасності Таллінна, але й неабиякий провідник по місцях української слави естонської столиці.

Насамперед Кац запропонував розповісти про дуб Тараса Шевченка. Дерево було посаджене на бульварі Мере неподалік від талліннського порту. У 2004 році на честь 190‑річчя Кобзаря його посадив тут Конгрес українців Естонії. Наступними українськими реліквіями, якими похвалився Кац, були срібник Ярослава Мудрого і рахівниці Івана Мазепи. “До речі, [київський історик Микола] Закревський викладав тут, у гімназії Густава Адольфа,— каже захоплений українізацією Кац.— А вулиць Гоголя було навіть дві: одна — в царський, інша — у радянський час".

І все ж ми домовилися, що талліннський гід зосередить свою увагу на місцевому історичному шармі естонської столиці: що подивитися, куди зайти, що поїсти, про що говорити з місцевими і про що краще промовчати.

Прикметник старе зрослося власне з ім'ям Таллінна настільки нерозривно, що сприймається природно і невимушено. Розбити цю смислову пару немає ніякої можливості, та й за великим рахунком жодної потреби. Без відвідування Старого міста в Таллінні не обійтися.

Квартали всередині кільця середньовічних міських стін — їх збереглося приблизно дві третини від початкової довжини — випадок для європейської столиці абсолютно немислимий.

Тут найбільша щільність архітектурних пам'яток. Тут і донині вершиться політика — засідає парламент і уряд. Розпещений — але в жодному разі не досвідчений — турист може, звісно, начепити маску сноба. Справа смаку, звичайно: є в Європі міста і старші, і більші, і багатші пам'ятками зі списку "побачити і померти".

Таллінн цінний іншим. Ніколи не намагаючись вступити в конкуренцію з сусідами — тим більше з мегаполісами світової популярності і значущості,— він тим не менш є еталонним прикладом середньовічного міста. Міста з дзвіницями, що пронизують небо, — Олевісте, Нігулісте, Святого духа, Домська церква, з масивами бюргерської житлової забудови з флюгерами над черепичними дахами.

Бажаєте середньовічну аптеку — ось вона, на площі Раекоя, 11: служить фармацевтиці і донині. Хочете зайти в гільдію — ласкаво просимо в Історичний музей, що на вулиці Пікк, 17. Відвідати купецьке житло — ідіть у фойє Міського театру на Лай, 23.

Музей фотографії розмістився в середньовічній в'язниці за ратушею. Михайлівська церква шведської парафії — у середньовічному госпіталі. Для любителів є кінний (!) млин і колодязі, під'єднані колись до водогону XIV сторіччя.

По Старому місту треба ходити спокійно і без поспіху. Заглядати в ремісничі майстерні на подвір'ї Домініканського монастиря на крихітній вуличці Катарійна кяйк. Дивуватися бюсту чепуруна, який лорнетує на карнизі будинку на розі Пікк і Хобузепеа: вулиці Довгої і вулиці Кінської голови.

Є ще невідомі більшості місцевих жителів сходи Пільстікера, які ведуть від валів над міським ровом до мальовничих задвірок Тоомпеаського замку. Є курдонер Академії наук, де до флюгера можна доторкнутися рукою. Є Сад данського короля.

"Ревель — місто, що має претензію бути лицарським, що чомусь дуже смішно,— зауважив Федір Достоєвський, але, схаменувшись, дописав: — Хоча воно справді лицарське".

Перетворившись за минулі півтора століття з Ревеля в Таллінн, змінивши губернський статус на столичний і перейшовши в повсякденному спілкуванні з німецької на естонську, місто на березі Фінської затоки залишається все таким же.

"Певно, я писатиму про ревельські фіолетові, рожеві і жовті будиночки вірші та прозу",— пообіцяв у 1907 році Олександр Блок у листі до матері. Свого слова він не дотримав. Проте будинок, де поет гостював у родині матері і вітчима, зберігся — Вяйке-Патареї, 10. Меморіальна дошка додається.

Вулиця, як можна розчути в її назві, веде до Батареї — колишньої однойменної в'язниці. У дівоцтві — Північної батарейної казарми ревельського порту, нині — національному надбанню з неясним майбутнім.

Сюди планували перевести Академію мистецтв. Вартість проекту втримала від його реалізації, але сама ідея цілком вкладається в концепцію розвитку місцевості: від передмістя суперечливої репутації до Грінвіч-Вілліджа.

Останнім часом, щоправда, богему вже встигли потіснити хіпстери. Як раніше богема потіснила асоціалів, асоціали — пролетаріат, пролетаріат — портовий люд, а портовий люд — рибалок. Останні були першими: Каламая означає рибний дім.

Будинки тут, судячи з усього, будували з незапам 'ятних часів: вперше передмістя згадується у магістратських документах другої третини XIV сторіччя. Перше поселення за фортечною стіною — предок всіх інших районів з мікрорайонами.

Утім, з сивою давниною в Каламая скрутно: місце було аж надто стратегічним. Оселі тутешніх мешканців — разом з господарськими будівлями та церквами — акуратно зносилися напередодні очікуваних облог: у Лівонську, Північну, Кримську війну.

Після Кримської війни зі списку міст-фортець Російської імперії Таллінн був викреслений. Порт, насамперед переважно військовий, почав стрімко розвиватися. Місто стало змінюватися на очах.

Каламая — пам'ятник тієї епохи: пори остаточного переродження остзейського, німецького населення, мови та культури Ревеля, що живе винятково пам'яттю про давнє минуле, у Таллінн — зростаючий, динамічний, естонський, нинішній.

У провулках Каламая криється безліч скарбів — курйозних, безцінних і незмінно інтригуючих. На околиці вікового парку виникає бароковий ківер цвинтарної дзвіниці. Під її аркою — один з небагатьох уцілілих надгробків: пам'ятник Фреду Санамеесу, який загинув під колесами моторного трамвая в перший же день його пуску.

За безликими парканами раптом випливають три бетонні куполи ангарів Летної гавані. Сараї для аеропланів, як називали їх за часів будівництві в 1917 році, нині — Морський музей: місце, де проведе день будь-який адмірал у віці від 5 до 75 років включно.

Десь у колишніх булочних і молочних розташувалися секонд-хенди і кафешки з домашньою випічкою. Колишні гіганти навіть не радянської, а ще царської індустрії перетворюються в галереї і лофти. Трамвай гуркоче, як і століття тому.

З моря долітає гудок круїзного лайнера чи рейсового порома, сутінки згущуються, повітря починає пахнути солодкуватим гаром: деякі з тутешніх обивателів, як і раніше, продовжують палити сланцевим і торф'яним брикетом.

Якщо пощастить, можна вловити прозаїчний запах смаженої салаки. Хоча він і стрімко йде в царину ностальгії. Де ж йому, врешті-решт, ще розливатися, як не над вулицями Каламая — рибного будинку?!

Таллінн уславлений бароном, не надто відомим за межами Естонії, але досить колоритним, щоб про нього розповісти світу. Барона звали Микола фон Глен. Нащадок протестантського роду, який переселився в нинішню Естонію з Німеччини в XVII столітті, він мав усі шанси провести життя, будучи, як і його батько, власником маєтку Ялгимяе трохи південніше Ревеля.

Поворотним моментом для 31-річного баронського нащадка став 1872 рік: на околиці земель, які по праву йому належали, він обладнав платформу для пасажирських поїздів. Назвали її нехитро — зупинка на 7‑й версті.

Бетонна сімка в зріст людини і понині стоїть на залізничному пероні. Над пероном — навіс, зварений зі старих рейок. Вокзальній вивісці, на якій красується назва Нимме, вже понад століття.

Нимме в перекладі з естонської — пустка. Але дослівне тлумачення топоніма вводить в оману. Насправді це добротний сосновий ліс на піщаних косогорах дюн — світлий, хвойний, сонячний, дзвінкий.

Курортно-санаторний потенціал заміського містечка барон фон Глен оцінив швидко. Він організував продаж дачних ділянок за пільговою ціною і сам проектував дачі.

З них не збереглося жодної, принаймні в неперебудованому вигляді. Зате збереглися інші споруди барона: поштамт біля вокзалу, прозваний "гленівською ратушею", базарні будки по іншу сторону від шляхів, а головне — садиба фон Глена.

Старий Глен не просто креслив фасади химерних будівель і абриси дивакуватих скульптур: власними руками, щодня він клав доломіт і граніт у фундаменти і стіни.

Замок Глена, що нагадує резиденції баварського короля Людвіга II, "пальмовий будинок" — оранжерея, колони якої змушують запідозрити в плагіаті самого Антоніо Гауді, вежа дальнобачення, зайнята нині астрономами, скульптура Калевпоега — бренд Нимме.

Чого варте одне лиш сузір'я ниммеських храмів: баптистська церква, перебудована з металообробної фабрики (!) барона, лютеранська — спочатку ливарна фон Глена, православна, зведена біженцями з революційної Росії. Унікальний для Естонії критий ринок, вілли в дусі конструктивізму.

Засновник Нимме потурбувався і про вічне: біля підніжжя схилу Мустамяги, штучної дельти струмка, на півдюжини острівців він обладнав кладовище з родовою усипальницею.

Знайти в улюбленому місці спокій Миколі фон Глену не судилося: він помер, впавши з коня в нетрях Амазонки. Тоді барону було 82 роки.

У 2012 році він повернувся в Нимме — гротескним пам'ятником самому собі: борода, що розвивається вітром, пальто навстіж. Там, де мається на увазі душа,— слова "Тут буде місто закладене!"

Пророцтво здійснилося. Закладене і розвивається.

1. Який місцевий бурштин найкращий?

Єдино правильна відповідь — "ніякий". Хоча в кінці XVII століття в місті Пярну й існувала посада королівського наглядача за збором перлів, ніяких дорогоцінних каменів місцеві водойми з того часу не викидають.

Бурштин, щедро розсипаний між матрьошками з недоладно виписаними талліннськими панорамами на пузі — у кращому разі литовського походження. У гіршому — калінінградська чи польська: не варто спокушатися.

Зберігаючи вірність мінерології, з Таллінна можна привезти вироби з доломіту: в Середні століття, до речі, роботи ревельских каменерізів активно експортувалися по всьому узбережжю Балтії. Сировину що тоді, що зараз постачає острів Сааремаа.

Різноманітні дрібнички з ялівцю — теж, утім, найчастіше "острівного" походження — не менш доладний талліннський сувенір для тих, хто вже обліпив весь холодильник пластмасовими магнітиками. Так само як і вироби з льону.

А ось светри та інші плетені вироби з ринку під муром на вулиці Мюйривахе — знову‑таки, мають радше практичну цінність. Більшість етнографічних візерунків — не місцеві, а запозичені у норвежців.

2. Були в Olde Hansa, куштували естонську кухню...

Ресторан Olde Hansa, облаштований у колишньому міському пакгаузі, якому майже 400 років, так само як і його бюджетний варіант Kolmas draakon в шинку ратушної варти,— безумовні must go.

Правда, до власне естонської кухні пропоновані там страви ніякого стосунку не мають. Це вдала, а головне — апетитна і ситна спроба відтворити страви з раціону середньовічних бюргерів. За замовчуванням — німців.

Власне естонська, сільська кулінарія — продукт на любителя. Адаптований "під міських" її варіант пропонується в ресторані Kuldse Notsu Kõrts на Дункрі, 8. Підтягнутий до стандарту високої кухні в ресторані Kaerajaan на Ратушній площі.

Тим, хто бажає наблизитися до автентичності максимально, можна порадити корчму Колу на території парку-музею народної архітектури в Рокка-аль-Маре. Тамтешнє меню і антураж гарантують занурення "в народ" зразка ХІХ-ХХ століть.

3. Де тут у вас знімали фільм Електронік?

Таллінці втомилися відповідати "ніде". От реально. І вже давно щиро бажають відшукати того горе-мандрівника, який запустив про їхнє рідне місто таку недоладну плітку.

Що відповідає істині — так це факт використання тутешнього Старого міста в ролі кінодекорацій до цілої плеяди стрічок, у свій час культових — на території однієї шостої частини суші так точно.

У Таллінні знімали фільми Снігова королева, Візит дами, Операція Омега і Корона Російської імперії, Пригоди жовтої валізки і Три товстуни. Бейкер-стріт відшукалася в Ризі — але Таллінн у Пригодах Шерлока Холмса теж миготів.

Роль закордонного міста Таймера в Електроніці зіграли на пару Вільнюс і Тракай. А ось супермотоцикл, на якому ганяв гангстер-іноземець Урі, був дійсно взятий напрокат в естонського мотогонщика.

4. Залишився ще день, хочемо поплисти в Гельсінкі

Ні, ні, ні. Навіть якщо ви і справді запланували візит на північне узбережжя Фінської затоки, повідомляти про це вашим талліннським знайомим необов'язково. Не зрозуміють.

До Гельсінкі — зовсім близько: плюс-мінус три години на поромі. Але туди прийнято плавати на заробітки. На сезонні розпродажі. На концерти світових зірок у молоді. У батьків — на художні виставки.

Плисти в столицю Фінляндії заради її красот здається талліннцеві дивним. Адже середньовіччя там немає зовсім. А центр міста — практично той же Санкт-Петербург. Хіба що менший, охайніший і без Мідного вершника.

Скажіть краще, що збираєтеся зробити морський круїз у Стокгольм. Шведські часи в народній пам'яті естонців збереглися як "старі добрі". Бажання відвідати колишню метрополію — ознака культурної та розумної людини.