Головна проблема, яку особливо чітко стало видно цього літа, – наростання відтоку українських студентів на Захід.
Мізки витікали й раніше, але після відкриття безвізового режиму з Європою українці стали набагато більше їздити за межі батьківщини – залишкові психологічні бар'єри перед «закордоном» впали. І ось ми всі опинилися в новій реальності, де наші внз конкурують вже не один з одним, а з європейськими університетами.
І що в цій принципово новій ситуації вітчизняна вища школа може протиставити як свою конкурентну перевагу? Крім можливості навчатися рідною мовою в рідній країні – нічого! Дуже показові в цьому сенсі свіжі світові рейтинги, де до тисячі найкращих увійшли лише 6 наших університетів, але знайти їх там можна, починаючи з п'ятої сотні списку.
Згідно з офіційною статистикою, тільки в період з 2009 до 2016 року кількість українських студентів за кордоном зросла втричі і досягла приблизно 70 тис. осіб. Свіжих даних з цього року немає, але можна не сумніватися, що показник виросте суттєво. Навіть у найпрестижнішій Києво-Могилянській академії в цьому році заповнені далеко не всі бюджетні місця: саме через те, що частина з тих, хто всупили, віддала первагу виїзду за кордон. Аналогічна ситуація і в інших вузах країни.
Стримати їх промовами про патріотизм неможливо, для них батьківщина – весь світ
Польща і Чехія вже давно змагаються між собою за молодь України, все активніше в цю боротьбу включаються й інші країни. Навіщо наші студенти Заходу? Відповідь дуже проста. Тому що в сучасному світі основна боротьба йде за людські та інтелектуальні ресурси – за тих, хто завтра буде видавати креативні ідеї, впроваджувати інновації, піднімати ВВП, нарешті, наповнювати пенсійні фонди. Країни Східної Європи пройшли схожий шлях в 90-і, коли молоді люди звідси почали виїжджати на Захід, і сьогодні, користуючись ситуацією, намагаються компенсувати свої гуманітарні втрати, зокрема за рахунок українців. І це абсолютно нормально.
З розвитком транспорту і зв'язку світ стає і глобальнішим і «меншим». Молодих людей вже не зупиняють ні відстань, ні необхідність розставання з близькими. Молодь сьогодні не мріє йти слідами батька або діда – вона мріє працювати у Маска, в Google або Facebook, тобто стати на рівень світових лідерів. Стримати їх промовами про патріотизм неможливо, для них батьківщина – весь світ, а точніше там, де є цікава робота і можливості для реалізації свого таланту. Вони хочуть отримати освіту і диплом, які дозволять їм здійснити свою мрію, і вони прекрасно бачать різницю між рівнем життя і освіти в Україні та інших країнах.
Дослідження серед наших студентів, які зараз у Польщі, абсолютно чітко виявило головні причини їх рішення навчатися за кордоном. На першому місці – диплом європейського зразка, на другому – незадовільні умови життя в Україні, на третьому – можливість отримати кращі знання. І до речі, спостерігаючи кращі можливості для самореалізації, тільки 7% українських студентів твердо мають намір після закінчення навчання повернутися додому. А ось тих, хто твердо має намір шукати роботу в Євросоюзі, – 30%. Такі дані опитування від Інституту суспільних відносин (ISP). З чого можна зробити висновок, що студенти не їхатимуть лише тоді, коли побачать в Україні можливості отримувати якісну освіту і можливості для реалізації власного потенціалу.
Так ось, все це, повторюся, нормально. Ненормально те, що ми, вже навіть усвідомлюючи нескінченне відставання від світових лідерів, нічого не робимо для того, щоб виправити ситуацію. Ненормально те, що МОН виявляє повну імпотенцію у питаннях реформи вищої освіти.
В цьому році пріоритети молоді при виборі спеціальності дещо шокують. Якщо популярність ІТ була цілком передбачуваною (27 тис. заявок на комп'ютерні науки та 19 тис. – на програмування), то популярність гуманітарних спеціальностей, напевно, для багатьох стала справжнім одкровенням. Майже по 60 тис. (!) заявок подано на філологію і на юриспруденцію, 36 тис. – на менеджмент, 20 тис. на туризм, і приблизно по 18 тис. – на журналістику і психологію.
Але популярність точних наук та інженерних спеціальностей на цьому тлі впала практично до нульових позначок! Всього 1200 заявок на математику, 1500 – на хімію, менше 800 – на фізику, на авіа- і суднобудування – 700 і 150 відповідно. Ще раз: це дані в масштабах всієї країни.
І боюся, що це діагноз. Він говорить про те, що ми практично повністю втратили вищу школу точних та інженерних наук. Цей результат красномовно показує й ті очікування, які має молодь щодо нашої економіки. Діагноз невтішний, на жаль. Думаю, ці цифри невблаганно закликають до термінової реформи вищої освіти, якщо ми не хочемо остаточно втратити точні науки й інженерію.
Але біда в тому, що у МОН, головного державного органу, який зобов'язаний займатися освітньою політикою, як і раніше немає ні чіткого розуміння ситуації, ні чіткої та послідовної стратегії дій у сфері вищої школи.
Через що ми катастрофічно втрачаємо час.
Адже світ змінюється з шаленою швидкістю, і пред'являє все нові вимоги до процесу навчання людини. Уже всі бачать, що однієї спеціальності на все життя індивідууму явно недостатньо, йому деколи доводиться кардинально міняти свої сфери діяльності 2-3 рази протягом життя. А значить, будь-яка реформа вже повинна починатися не з міркувань про те, якими мають бути університети сьогодні і завтра, а про те, якими їм бути післязавтра, через п'ять, десять, п'ятнадцять років.
У своїх виступах я не раз говорив про те, що на базовому рівні реформи потрібно дати реальну свободу вишам, ввести принцип «гроші йдуть за студентом», створити умови для приходу в університети інвестицій, а на місцевий ринок – філій зарубіжних вузів. Говорив про те, що потрібно змінити систему управління і розконсервувати замкнуті системи університетської влади.
Але найперше, що потрібно зробити – підвищити якість студента і якість освіти, поставивши певний поріг для абітурієнтів. Допуск до вищої освіти тих, хто набрав на ЗНО менше 140 балів, призводить до деградації вищої освіти і марної трати бюджетних коштів. Набір абітурієнтів на педагогічні спеціальності з балом ЗНО нижче 150 балів призводить до повної деградації освіти в цілому, оскільки незрозуміло, чому взагалі можуть навчити такі педагоги молоде покоління.
Вважаю, що повністю оплачувати вищу освіту потрібно тільки тим, хто набрав більше 180 балів, половину вартості – тим, хто набрав від 150 до 180. А взагалі, навчати у вузах з подальшою видачею дипломів державного зразка варто тільки тих, хто набрав вище 140 балів. Решта можуть вчитися, але отримувати від навчального закладу лише сертифікат. Вивільнені гроші потрібно направити на збільшення зарплат викладачам і на поліпшення матеріально-технічної бази навчальних закладів.
І не потрібно боятися зменшення кількості університетів. Те, стільки їх дісталося нам у спадок від СРСР, просто є для України непідйомним.
Тільки коли якість і престиж української освіти підвищаться, ми зможемо зменшити відтік наших молодих мізків за кордон.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени