Країна, досвід якої за останнє століття не мав аналогів у світовій історії, вкотре натрапляє на граблі невігластва. Пройшла епоха солодкого розділу на «відсотки» — 25%, 73% тощо. Настав період поляризації — одна частина людей невпинно критикує владу, а інша відмовляється зняти рожеві окуляри. Подекуди навіть лунають відверто хамські тези про «пустити газ» чи «випадкові вибухи гранат», що є невтішним симптомом для нащадків Революції Гідності.
Всесвітня історія останніх кількасот років яскраво демонструє нам, що демократія працює лише за умов прагматизму та довгострокових рішень. Бурхливі емоції, гучні заяви, популізм — усе це шкодить демократичному суспільству, перетворюючи його на квазіавторитарне плем’я. Як наслідок стається криза, яку не кожна держава здатна подолати без втрат. З погляду на це, чергова політична криза України — найгірший шлях розвитку подій.
Наша демократія наразі працює на суміші емоцій та сподівань, не маючи під собою ні ґрунтовної стратегії, ні передусім громадянської солідарності. А перше випливає з останнього. Вже минули часи, коли люди намагалися об'єднатися навколо ідеологій чи особистостей — XX століття наочно показало абсурд цього атракціону. А якщо делегувати відповідальність неможливо, доведеться брати її самим.
Вільні люди не потребують «царька» чи «гетьмана», тому об'єднуються навколо цінностей. Згодом ця єдність перетворюється на принцип верховенства права, а суспільство починає жити у державі, де закон дійсно один для всіх. Цих результатів досягають не емоціями, а консенсусом і прагматизмом, базованим на засадничих цінностях.
Превалювання емоцій у суспільних поглядах українців не є дивиною. Криза довіри, тоталітарна травма і регулярна пропаганда роз'єднання з боку РФ дають свої плоди. Все більше людей симпатизують патерналізму, ніж відповідальності — їхні погляди різняться лише в особистостях «гетьмана». Марно думати, що політичні рішення допоможуть змінити народ. Цінності формують політику, а не навпаки.
Світоглядні плоди Майдану назавжди задекларували провідні цінності української держави — людська гідність, громадянське суспільство та єдність у різноманітті. Краса і міць України постала у тому, що найнебезпечніше місце в країні водночас було середовищем довіри, єдності та духу. Ми згуртувалися не супроти політичної особи, а задля спільного майбутнього.
Та якщо шість років потому ми дозволяємо собі принижувати і нарікати на владу, замість з усією відповідальністю контролювати її — наші цінності фейкові, а наша єдність лише риштування.
Так виглядає, що країна-спадкоємниця Майдану, яка має вільне сполучення із провідними демократичними країнами, навчилася лише індивідуалізму, впертості та розділенню. У такому випадку проблема полягає не у владі. Вона у нас самих.
Єдиним виходом є відбудова взаємоповаги до людей, чиї політичні погляди різняться із нашими, проте не суперечать засадничим цінностям. Ми маємо одного ворога — Росію, і мусимо спільно контролювати владу в цій боротьбі. Втім, ми не повинні перетворюватися на агресивних адептів путінізму, які лише замінили візантійського орла на тризуб.
Завершення війни має відбутися виключно на українських умовах, із поверненням східних територій та Криму, включно з репараціями з боку РФ. Але цю тезу можна довести виключно послідовним, чесним і шанобливим діалогом. До дверей єдності та процвітання необхідно стукати, а не гупати ногою.
Насамкінець, Революція Гідності має відбуватися у головах, адже головний її здобуток у тому, що ми маємо у собі набагато більше спільного, ніж різного.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ