Збирачі фарб

Загальна вартість найбільших приватних зібрань живопису в Україні вже перевищила позначку в $100 млн. Могло бути і більше, але вітчизняні колекціонери віддають перевагу національному продукту

Максим Бутченко

П росторе приміщення на третьому поверсі старого київського будинку неподалік від Володимирського собору можна описувати поетично: світлі кімнати, височенні стелі, багато картин та інших творів мистецтва. А можна — прагматично: тут розставлено приблизно по $10 тис. на кожен квадратний метр. І так і так буде правильно, адже мова йде про велике приватне зібрання — галереї сучасного мистецтва Stedley Art Foundation. Тут все, що красиво, — те і дорого. І навпаки.

Стелла Беньямінова, господиня галереї, захоплено розповідає про те, що свою першу картину вона купила ще за радянських часів. А тепер у неї близько 1 тис. предметів мистецтва.

"Колекціонування — це спосіб виділити себе з натовпу, — каже Беньямінова, що володіє ще і стоматологічною клінікою.— Розумієте, інтелектуальну еліту знищили більшовики, світом правлять швондери, а нам потрібно повернути культуру в країну".

Справою "повернення культури" в цій самій країні займається приблизно сотня помітних цінителів мистецтва. І їхні успіхи тепер обчислюються шестизначними цифрами: за оцінкою арт-дилера Ігоря Абрамовича, загальна вартість колекцій вітчизняних збирачів вже помітно перевищила $100 млн. Тобто мистецтва в приватних руках більше, ніж грошей в річному бюджеті Чернігівської області.

Найбільш дорогі і різноманітні збори мають підприємець і меценат Віктор Пінчук, статок якого в 2017-му НВ оцінив в $1,4 млрд, бізнесмен Ігор Воронов ($59 млн) і екс-глава Адміністрації президента Борис Ложкін ($53 млн).

Основна частина тих, хто купує в країні картини і скульптури, орієнтується на вітчизняний продукт, уточнює Абрамович.

Причому частина колекціонерів вже не просто збирає щось у себе вдома: вони вибудовують цілу арт-вертикаль — від просторів для показів предметів мистецтва до публічних виставок власних колекцій в Україні та за кордоном.

Мистецтвознавець Галина Скляренко вважає, що так цінителі сучасного національного живопису і скульптури зайняті благою справою — залучають до цієї сфери інтерес з боку співвітчизників та іноземців. І тим самим певною мірою підміняють Міністерство культури, яке на подібні дії так і не сподвиглось.

"Чим більше колекціонерів, тим більше конкуренція серед них, — каже мистецтвознавець.— Тим більше в їхніх вчинках не тільки бізнесу, а й якоїсь ідейної місії — показати світу справжню Україну".

Створити портрет типового вітчизняного збирача предметів мистецтв — подібне завдання під силу тільки талановитому художнику, який зможе показати всю скритність такої людини. Поки лише невелика частина колекціонерів в Україні готова публічно декларувати свою пристрасть і демонструвати власні зібрання.

А те, що їх досить багато, видно хоча б з електронного декларування. Серед топових чиновників і депутатів виявилися власники не тільки вагонів готівки і зібрань дорогих годинників, а й власники справжніх галерей мистецтв і старожитностей. Правда, розкривати детально, що саме там є, е-декларації не вимагають.

Костянтин Кожум'яка, президент фонду Art Huss, розповідає з цього приводу: велика частина вітчизняних колекціонерів веде тіньову діяльність. І походження їх фінансів сумнівне. "Як буває: прийшов на службу, накрав, накупив колекцію картин, — говорить експерт. А показувати її комусь страшно".

Серед тих, кому не страшно, перший — той же Пінчук, який доводить, що український колекціонер — людина зовсім не містечкова. У самого підприємця в колекції більше 200 робіт, серед яких представлений і Деміен Херст, найбагатший з нині живих художників. Одну зі скульптур Херста — За любов Господа — Пінчук разом з партнерами придбав за 50 млн англійських фунтів ($66 млн).

Але в колекції мільярдера є багато робіт і українських авторів, наприклад Олександра Ройтбурда та Іллі Чічкана. При цьому за місцевими мірками вони теж не з дешевих: Пінчук, наприклад, оцінив наявну в його колекції картину українця Арсена Савадова Шлях до серця в $120 тис.

Не менш значуща колекція є і у Воронова — ймовірно, найголовнішого вітчизняного колекціонера скульптури. Він, наприклад, володіє одним з повних комплектів бронзових виливків Едгара Дега, французького художника-імпресіоніста, який помер у 1917 році. Дега створював воскові статуетки для себе, і лише після його смерті з 70 збережених примірників таких "іграшок" зробили бронзові виливки — по 20-25 штук з кожного. Всього їх виявилося близько 1,5 тис., а повний комплект — рідкість.

Серед провідних колекціонерів країни — і Петро Багрій, президент Асоціації виробників ліків України. Збирати він почав на початку 2000-х, і зараз його колекція складається більш ніж з тисячі робіт. Одна з найдорожчих серед нприналежних Багрію картин коштує $50 тис.— і це теж Савадов.

Сам збирач згадує: перші картини купував заради інтересу. А потім почав спілкуватися з художниками, намагаючись зрозуміти, що вони хотіли сказати своїми роботами. Так і втягнувся.

"Просте захоплення стало повітрям, — зізнається він.— Розумієте, я ніколи не розглядав свою колекцію як бізнес — збирав лише для себе".

Багрій навіть вивозив частину своєї колекції за кордон: разом з галеристом Людмилою Березницькою, депутатом Київради від фракції Самопоміч, організовував виставку в Берліні. І вона мала успіх. "Думаю, німцям ближче українське мистецтво, як би дивно це не звучало, ніж своє: наше вони краще розуміють", — говорить він.

Останнім часом до тих, хто займається колекціонуванням, додалася нова категорія — умовний середній клас. Цей тренд зазначає Абрамович: мовляв, тепер не тільки успішні бізнесмени і багаті люди, але і топ-менеджери, а також провідні IT-фахівці купують предмети мистецтва. Хоча колекції у таких людей якщо і є, то невеликі — 10-20 одиниць. Але це, впевнений арт-дилер, хороша тенденція.

Вітчизняні колекціонери, за словами Абрамовича, купують картини зазвичай на аукціонах або через арт-дилерів. Але якщо вони давно "в справі", то купують все безпосередньо — відразу у художників.

І поки дуже багато грошей для цього не потрібно: в середньому ціни на українське помітно нижче, ніж на світовому ринку. Так, на одному з найвідоміших вітчизняних аукціонів — Золотое сечение — якісне полотно місцевого майстра можна придбати за $2-7 тис., а межа цін становить $30-40 тис. "Це зовсім не багато як для світового мистецтва, — говорить Абрамович.— Але і чимало — як для українського".

Вітчизняний скульптор Назар Білик, роботи якого йдуть в середньому за $8 тис., а його персональний максимум склав $50 тис., говорить: зазвичай початківці колекціонери скуповують щось просте і зрозуміле. Але якщо вони захоплюються і не зупиняються, то в процесі прогресують — і починають цікавитися вже чимось сміливим і експериментальним.

"Особисто для мене будь-яка покупка — це не просто грошова сума, яка піде на виробництво подальших робіт, прожиток та інше, а розуміння, що хтось розділяє твій світогляд, — зізнається Білик.— Це важливіше, я думаю".

"Важливіше" це і для Беньямінової. Вона збирає сучасне українське мистецтво, причому роботи деяких художників, наприклад Олександра Животкова, викуповує повністю. На думку галеристки, вітчизняне мистецтво недооцінене, а серед збирачів досить тих, хто готовий купувати комерційне, не розуміючи справжньої цінності.

Г алина Скляренко готова довго говорити про те, як на Заході влада робить те, чого в Україні держчиновники не роблять, а саме співпрацюють з приватними колекціонерами. У Великій Британії, наприклад, існує цілий набір податкових стимулів для власників творів мистецтва, готових безоплатно віддати їх публічним музеям або галереям. Дарувальники отримують на рік пільги на прибутковий податок, рівний третині ринкової вартості "подарунка". А галереям і музеям, які поповнюють свої колекції покупками, скарбниця повертає ПДВ.

"Необхідно на законодавчому рівні заохочувати не просто колекціонування, а відкритість культурних фондів. Нам потрібно цивілізоване колекціонування", — впевнена Скляренко.

Подібне вже починає з'являтися, причому не тільки в столиці з його PinchukArtCentre. Один із прикладів — вітчизняний бізнесмен Роберт Бровді, який володіє колекцією картин закарпатських художників. В історичному центрі Ужгорода він планує через рік-два відкрити арт-простір площею 10 тис. кв. м, щоб демонструвати там як роботи зі своєї колекції, так і інші. "Нехай це і голосно звучить, але це спадщина для моїх дітей, для Закарпаття, де я народився, — пояснює Бровді.— Є ціла плеяда закарпатських художників, яких можна назвати явищем у живописі".

А ще експерти хотіли б, щоб вітчизняні збирачі активніше виходили на міжнародні майданчики. Тим більше що на них вони представлятимуть насамперед українських творців. "Культура — це ж теж зброя. Європейці, дивлячись на інші країни, в першу чергу оцінюють, наскільки у них розвинена культура, — міркує Абрамович.— І чим цей розвиток більший, тим сильніше вони цю націю поважають".