Відносно маловідомий Союз селян і зелених, який завоював найбільшу кількість голосів на парламентських виборах 23 жовтня, нарешті завершив роботу над коаліційною угодою із Соціал-демократичною партією. Проте, відсутність згуртованості й чіткої ідеології в Союзі селян і зелених може стати проблемою для нового литовського уряду.
Відсутність ідеологічної єдності і невеликий політичний досвід Союзу селян і зелених загрожує туманними перспективами для Литви в найближчі чотири роки. Запитань більше, ніж відповідей. Особливо, якщо врахувати, що у всій Європі поширюється популізм, множаться праворадикальні рухи, а також нависає реваншистська Росія.
Вибори пройшли у два тури. Союз селян і зелених завоював 54 зі 141 місця в парламенті. За минулий рік партія провела ребрендинг, позбувшись від аграрного ухилу, ставши більш всеохоплюючою політичною силою. Лідер партії, Рамунас Карбаускіс, є одним з найбільших власників сільськогосподарських земель в Литві. Незалежний, але вельми популярний серед населення колишній міністр внутрішніх справ, Саулюс Скверняліс, також приєднався до передвиборної кампанії Союзу селян і зелених, що істотно підвищило привабливість і впізнаваність партії. Проте, більшість членів Союзу до цього дня не окреслили свою політичну позицію з безлічі питань. Найчастіше вони озвучують суперечливі і навіть несумісні підходи – то дещо консервативні, то відверто лівацькі.
Союз селян і зелених – нове ім'я для литовського парламенту, однак ця партія існує давно. Вона була заснована в 1990 році як аграрна сила, але з тих пір кілька разів змінювала свою назву. Нинішня з'явилася в 2012 році, коли додалася приставка «зелені».
Казимира Прунскене, колишній прем'єр-міністр Литви, очолювала партію з моменту її заснування в 1990 році. Згодом ця політична сила ледь не розпалася: за результатами виборів 2012 року у них залишилося лише одне місце в Сеймі. Популярність до партії повернулася тільки в 2016 році, що підтвердив успіх на останніх парламентських виборах. Їх ефектне політичне переродження багато в чому пояснюється критикою стосовно зайвої політизованості державних інституцій в Литві. Вони відстоювали ідею формування напівтехнократичного уряду, в якому міністерства очолювали б «фахівці», люди з досвідом роботи в певних індустріях.
При цьому незрозуміло, яка політична повістка Союзу селян і зелених. Партія намагається зберігати баланс між лівоцентристською і помірною популістської позицією, але справжнє її обличчя ми, напевно, взнаємо лише після того, як правляча коаліція займе свої місця в парламенті. Можна виділити три головних політичних гасла Союзу: збільшення державної власності в економіці, капітальний перегляд системи пенсійного забезпечення та обмеження споживання алкоголю. При цьому, як саме партія буде домагатися цих цілей, невідомо.
Успіх Союзу селян і зелених можна пояснити давно усталеною в Литві тенденцією: тут виграють нові партії, оскільки виборці хочуть змін. Наприклад, на виборах 2006 року до влади прийшли дві нові сили: Партія праці, очолювана мільйонером і бізнесменом російського походження Віктором Успасскіх, а також партія Порядок і справедливість, очолювана колишнім президентом Роландасом Паксасом, який залишив пост в результаті імпічменту. А після виборів 2008 року до правлячої коаліції приєдналася Партія національного відродження, теж ледь сформована.
Коаліційний партнер
Після довгих переговорів лівоцентристська Соціал-демократична партія вирішила приєднатися до Союзу селян і зелених і створити разом з ними коаліційний уряд. Соціал-демократи, які очолювали попередній коаліційний уряд, з 2012 до 2016 року, розгубили свою підтримку на виборах, взявши лише 17 крісел в парламенті. Причиною цього могло бути ухилення від проведення непопулярних, але необхідних реформ в таких сферах як освіта та економіка. Чотирирічне правління соціал-демократів відзначилося низькою ефективністю і обернулося розчаруванням. Партія представлена переважно людьми старшого віку, що завадило їм знайти підхід до молодих виборців, явка яких у цьому році була рекордною. Але, як би там не було, соціал-демократи будуть більш досвідченим партнером для Союзу селян і зелених, забезпечуючи стабільність і прогнозованість нової парламентської коаліції.
Опозиція
Незважаючи на хороший результат у першому турі виборів, правоцентристська партія Союз Отечества зазнала поразки у другому турі, завоювавши в цілому 31 місце. Протягом 2008-2012 років Союз Отечества дотримувався непопулярної, але передбачливої фіскальної політики. Після цього партія зуміла переформатуватися, провівши серйозні зміни в керівництві. Проте, цього недостатньо для того, щоб виграти вибори. Нові молоді обличчя партії, включаючи Габріеля Ландсбергіса (онука родоначальника партії і лідера руху за незалежність Вітаутаса Ландсбергіса) та інших, стали значним проривом після попередніх десятиліть, коли в політиці домінували одні й ті ж люди. Наприклад, колишній лідер Союзу Отечества, Андрюс Кубілюс, займав пост прем'єр-міністра Литви з 1999 до 2000 року, а потім ще раз, з 2008 до 2012 року. Старший Ландсбергіс, тим часом, багато в чому контролював партію з початку 1990-х років до середини 2010-х років.
Виборча акція поляків (EAPL), партія, що представляє етнічні меншини Литви, показала слабкі результати на виборах, і приєднається до опозиційного табору. EAPL завоювала лише вісім місць у парламенті, незважаючи на значні зусилля її лідера, Вальдемара Томашевсого, з об'єднання польської і російської етнічних меншин Литви під одним прапором. EAPL пояснювала економічне відставання переважно польсько і російськомовних районів країни дискримінацією за етнічною ознакою. Більш того, партія намагалася позиціонувати себе як представника інтересів усіх меншин Литви. Томашевський, який, на думку різних експертів, отримав благословення прямо з Кремля, відкрито підтримав анексію Криму. Така позиція могла відлякати від EAPL більш помірних виборців.
Непевні часи як вдома, так і за кордоном
Крім сумнівів у міцності ідеологічної єдності Союзу селян і зелених, Литва стикається з багатьма серйозними викликами – і внутрішніми, і зовнішніми. Незважаючи на те, що після фінансової кризи 2008 року економічний стан країни поступово поліпшувався, еміграція триває. У 2015 році з Литви емігрували 44.533 осіб. Це найбільший показник з 2011 року. Щоб краще продемонструвати масштаб еміграції, варто відзначити, що з 1990 року з Литви виїхала майже третина населення.
Зберігаються тертя з Росією. Москва тисне на повітряний простір і морські судноплавні шляхи Литви. Ще більше посилилися побоювання щодо безпеки в цьому регіоні після того, як в сусідньому російському Калінінграді були розгорнуті Іскандери. Ракети цього комплексу потенційно можуть використовувати ядерні боєголовки.
Вплив Росії на Литву істотно ослаб в останні роки. Литва знизила енергетичну залежність від Москви, відкривши в 2014 році в Клайпеді LNG-термінал. Більш того, істотним стримуючим фактором для Москви має стати розгортання військового підрозділу НАТО розміром у батальйон.
І, нарешті, криза мігрантів в Європі є дуже спірним питанням в литовській політиці і суспільстві. Страх перед біженцями і імміграцією може спровокувати посилення тертя не тільки всередині Литви, але й між Брюсселем і Вільнюсом.
Таким чином, новий литовський уряд візьме кермо влади країни в складній міжнародній обстановці. Адміністрація Дональда Трампа, судячи з усього, буде сконцентрована на внутрішніх проблемах Америки, а Росія, тим часом, продовжить йти шляхом агресії. Європейський Союз, в свою чергу, стикається з багатьма внутрішніми викликами. Іншими словами, новому литовському уряду, можливо, доведеться розраховувати тільки на себе при вирішенні внутрішніх і зовнішніх проблем країни. Крихку єдність всередині Союзу селян і зелених може підірвати здатність правлячої коаліції приймати складні, але необхідні закони. Беручи до уваги безліч проблем, з яким зіткнеться новий коаліційний уряд, невідомо, наскільки добре він зможе впоратися з усіма своїми завданнями.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Агнії Грігас
Републікація повної версії тексту заборонена.
Вперше опубліковано на Atlantic Council
Більше точок зору тут