Дивитися вперед / NV

Російська агресія і далі становить загрозу, але здатність протистояти їй зміцнилася

Головне завдання для українців на 2016 рік — знайти точну відповідь на питання: "А яку країну ми будуємо?"

Євген Глібовицький,
учасник Несторівської групи,
експертного об'єднання,
створеного для розробки
стратегічного бачення
України

У дивовижному стані країна підійшла до 2016 року. Послабилася напруга російсько-української війни, армія міцнішає щогодини, країна семимильними кроками просувається до енергетичної незалежності від Газпрому, проведено президентські, парламентські і місцеві вибори, які підтвердили плюралізм, який уже дорослішає. І хоча в суспільстві накопичується втома, підтримка змін залишається стабільно високою. Здавалося б, ось він — ідеальний час для реформ і трансформації країни, що так довго відкладалася, з пострадянської в європейську.

Однак ми спостерігаємо інше. Розсварена коаліція насилу набирає голоси навіть для очевидно необхідних законопроектів. Ключові реформи: податкова, децентралізація — заблоковані. Критично важливі: нова виборча система, стратегія повернення Криму і Донбасу — навіть не на порядку денному. Просте питання призначення перевиборів у Кривому Розі перетворилося в гаряче протистояння. Що відбувається?

Частина відповіді лежить на поверхні: стає гірше, тому що більше не страшно.

Російська агресія захлинулася. Вона і далі становить загрозу для безпеки і цілісності країни, але здатність протистояти їй зміцнилася. Значна частина суспільства розслабилася: грім не гримить — мужик не хреститься. У Львові консерватори і ліберали, вчорашні сусіди по Майдану, з новою силою пішли в боротьбу один проти одного. У Києві система корупції, що зачаїлася на короткий час, почала приходити до тями і повернулася до природного стану політичної мімікрії заради отримання вигоди.

Втім, є й інша, менш помітна, але стратегічно важлива причина пробуксовування реформ: у влади і агентів змін закінчилося бачення.

У момент, коли потрібно було терміново гасити пожежу, питання здебільшого не виникали, і всі розуміли, що робити. Питання почали виникати пізніше, коли реформи вийшли за межі простого, зрозумілого і очевидного, коли настав час ухвалювати вже не авральні, а далекоглядні рішення щодо майбутнього. І тут виявилося, що заклики влади слідувати за нею непереконливі. Політичні проекти, які тимчасово виконують роль партій, не здатні до змістовного лідерства.

Хоча в суспільстві накопичується втома, підтримка змін залишається високою

Відсутність бачення призводить до порожнього порядку денного, який моментально заповнюється корупційним автопілотом. Цей автопілот торпедується пасіонаріями. Вибух ЛЕП перервав не тільки постачання електроенергії в Крим, але і, цілком ймовірно, солодку домовленість про торгівлю під час війни між кимось у Києві і кимось у Москві. Та ті ж пасіонарії є викликом не лише для корупції, але і для всієї системи правил взагалі. Якщо знищення інфраструктури залишиться звичним способом досягнення політичних цілей, вся країна зануриться в Середньовіччя.

Конструктивною відповіддю на небачення корумпованої влади і радикалізацію громадян може стати дорослішання громадянського суспільства, якому доведеться взяти на себе частину функцій держави. За останні два роки громадянське суспільство краще, ніж державні інститути, справлялося з встановленням пріоритетів. Громадські ініціативи — такі як, наприклад, Реанімаційний пакет реформ — змогли стати частиною пожежних команд, які реагували на вікна можливостей, що раптово відкривалися. Але у них також немає чіткої відповіді на питання: "А яку країну ми будуємо?"

Загальні риси відповіді присутні: це європейська Україна. Але далі починаються складності. Наскільки європейська? Що це означає? Це як у Німеччині чи як в Італії, Польщі або Болгарії? Який адміністративний устрій? Як повинна працювати правова система? Це жорсткі правила чи м'які? Де у всьому цьому бізнес і приватна ініціатива? Держава — це сервіс чи цербер, який стягує ренту? Де місце України в світі?

І головне питання, відповідь на яке має стати основою майбутньої Конституції: який наш суспільний договір?

Україна вийшла з патерналістського корупційного суспільного договору "ми не звертаємо уваги на те, чим ви там нагорі займаєтеся, ви не звертаєте уваги, чим займаємося ми". Однак новий суспільний договір ще не сформульований і не може бути сформульований одним розчерком пера.

Здатність вивчати, розуміти, аналізувати, порівнювати, дискутувати і доходити висновків досі замінювалася одним універсальним рецептом — діяти. У плюралістичному суспільстві такі рефлекторні дії — скоріше шлях до броунівського руху, який веде за собою занепад. Здатність створювати нове, тобто грамотно формулювати запитання і давати на них відповіді — головне завдання для громадянського суспільства на 2016 рік. Крім того, варто переструктуруватися для просування своїх запитань і відповідей на виборах після 2017‑го. Державі ж треба небагато — не нашкодити.