Кримінальне чтиво – інакше просто не можу сприймати з мого київського далека новини з Росії, які мені тут кожного деня доводиться читати. І герої їх – через одного – ну просто викапані персонажі фільмів Квентіна Тарантіно.
Раніше вони були страшними. А тепер – смішні. Анекдотичні.
Дипломати і ФСБшники, що перевозять кокаїн з Південної Америки до Європи літаками урядового авіазагону.
Настя Рибка, яка з тайського автозаку закликає Штати врятувати її, а натомість обіцяє розповісти про російський слід у справі про втручання в американські вибори таке, що Трампові точно не уникнути імпічменту.
Путін, що лякає світ ракетою з ядерним двигуном, яка може кружляти над планетою вічно – під безбожно застарілу графіку, поцуплену зі старої комп'ютерної гри.
Секретар Ради Безпеки Патрушев взагалі нагадує мені «чистильника» з якогось бойовика – вже не пам'ятаю, Тарантіно або іншого голлівудського режисера. Пам'ятаєте, такий мовчазний кримінальний фахівець, якого присилають навести порядок – прибрати трупи, витерти калюжі крові і приховати інші сліди на місці злочину, щоб копи потім і пилинки не знайшли.
Проти тих, хто окопався в Кремлі, сміх - найстрашніша зброя. Покруче путінської чудо-ракети
Ось і Патрушев – то в Чорногорію мотається, щоб приховати сліди скандалу про участь російських головорізів у невдалій спробі державного перевороту, то в Аргентину – владнати кокаїновий скандал, то в Таїланд – то чи рятувати Рибку, тільки гарантувати її екстрадицію і доставку під ясні очі Олега Дерипаски. Втім, виходить у Патрушева значно гірше, ніж у тарантіновських персонажів. Ті дійсно копам зачіпки не лишають, а після патрушевскіх вояжів подробиць тільки більшає.
Я вже не кажу про божевільну Няшу Поклонську, схиблену на любові до останнього імператора або МЗСівську прес-секретарку Марію Захарову, що дзвінким голосом викриває чергову антиросійську провокацію ворожих ЗМІ, яка незабаром, як правило, виявляється геть не провокацією. Танцювати у неї точно краще виходить.
Шкода тільки, що разом зі своїм шефом Лавровим нічого не утнула. Думаю, було б не гірше, ніж у знаменитого дуету Уми Турман і Джона Траволти. І вийшло б тоді абсолютно завершене «Кримінальне чтиво».
P.S. Я не хочу применшувати загрози, джерелом яких є путінський режим – і для зовнішнього світу, і для найближчих сусідів, і для людей у Росії. Я не хочу образити тих, кого за 18 путінських років було принижено і скривджено, хто втратив волю, або навіть життя. Все це дуже серйозно.
Але з Путіна і його підручних все одно треба сміятися, висміювати їх – добре, що приводи вони самі дають щодня.
Ніщо не десакралізує владу, всіляких тиранів, автократів, самозванців, узурпаторів і деспотів більше, ніж насмішка.
Недарма за радянських часів за політичний анекдот могли і посадити. І думаю, що блискучі анекдоти про божевільного Брежнєва і його товаришів з Політбюро ЦК КПРС зіграли анітрохи не меншу роль в катастрофі радянського комуністичного режиму, ніж відсутність ринкового ціноутворення, падіння цін на нафту або непомірні військові витрати.
І як і раніше проти тих, хто окопався в Кремлі, сміх – найстрашніша зброя. Краще путінської чудо-ракети.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени