Вбивство Арсена «Мотороли» Павлова в Донецьку – це не просто логічне продовження внутрішньовидових розборок серед бойовиків. Це ще і кінець міфу про російських добровольців на Донбасі, – пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.
Реальність завжди програє опису реальності. І яка різниця, яким насправді був Арсен Павлов – мийник автомобілів з республіки Комі? Ми цього не знаємо і не дізнаємося – сам бойовик про свою біографії говорив надто мало, а російські ЗМІ більше цікавилися його нинішнім життям, аніж минулим. Було відомо лише те, що ріс без батьків, виховувала бабуся, служив у морпіхоті, мив машини, а потім, надивившись телевізора, поїхав «захищати Донбас від нациків».
Можливо, його біографія була таким же фейком, як і вся історія «невизнаних республік» – ну так і тут все логічно і цілісно, причепитися ні до чого, та й нема чого. Але сама формула його біографії була універсальна і проста. Глибинка, бабуся, безбатченко, Чечня і внутрішні вороги, Донбас і зовнішні вороги. Автомат Калашникова як соціальний ліфт: вже в Донецьку Арсен Павлов отримує дружину, квартиру, популярність і біографію. На його кітелі з'являються полковницькі погони і нагороди. Персональна санкція ЄС, що забороняє видачу шенгенської візи, виглядає як смішна нісенітниця.
«Моторола» та «Гіві» – двоє головних медійних персонажів російсько-української війни, що втілюють «народні низи». Всі інші польові командири були з вищим рангом і з товщою біографією. А ці двоє були уособленням того, як потрібно робити, щоб з Іванка-дурника стати Іваном-царевичем. Квиток до Ростова, кордон, автомат і окоп. «У боротьбі здобудеш ти право своє». «Хто був ніким, той стане всім».
«Моторола» та «Гіві» – двоє головних медійних персонажів російсько-української війни, що втілюють «народні низи»
Цей тандем був тим більше примітний, що Михайло «Гіві» Товстих у ньому за задумом уособлював «українських повстанців». Уродженець Іловайська, що служив в українській армії, з початком війни пішов на фронт захищати Донбас від хунти – рольова модель для самих уродженців окупованого регіону. А Арсен «Моторола» Павлов уже був персональним втілювачем долі «російських добровольців», які приїхали допомагати «братньому сходу». Непорушна дружба народів, антифашистська коаліція, інтербригади.
І зараз навіть не важливо, хто вбив Арсена Павлова. Були це хлопці з українських спецслужб, чи бомбу заклали люди Захарченка, або в Кремлі вирішили, що мертвий Моторола корисніше, ніж живий – це вже не має значення. Вбивство «Мотороли» – це деконструкція всього того міфу, який створювався протягом останніх двох років. Який свідчив, що завзятість антифашистська здатна винести тебе "из грязи в князи", щедро наділити славою, дружиною і грошима. І що правильна модель поведінки – це повірити телевізору, встати з дивана і дістатися до Донецька. Хто знає, скільки ще безіменних моторол поїхало вбивати українців, надивившись у телевізорі на свого медіапрототипа?
І тепер же не буде нічого. Ані пам'ятників, ані пам'яті. Залишиться сторінка в російській Вікіпедії з фотографією маленького мийника машин у великому шоломі. Правда, ніхто не може гарантувати, що підпис під цим фото не змінять в той момент, коли історія знову зробить зигзаг. Але іншим не дісталося й цього. Зрештою, що ми пам'ятаємо про Пономарьова і Здрилюка, Пургіна і Маковича, Березіна та Безлера?
Єдине, що нам потрібно про них знати – так це те, що завдяки їм, на світ з'явилася нова Україна без небезпечних ілюзій.
Більше точок зору тут