Слово на спомин

Павло Шеремет очима та словами колег

Катерина Горчинська,
виконавчий директор Hromadske TV

Мене завжди дивувало, що Паша з Оленою [Притула, головний редактор Української правди і цивільна дружина Шеремета] один до одного на ім'я, по батькові зверталися. Як Паша колись їв синій сир у мене вдома і так потішно випрошував до нього журавлинний соус, задобрював, нявчав: “Плесните колдовства",— і підставляв мисочку. Олена сміялася.

Галина Тимченко,
генеральний директор і засновник медіапроекту Medusa Project
з офісом в Ризі, екс-керівник Ленты.ру

Паша. Колись сам зателефонував і прийшов у Ленту познайомитися. І потім завжди телефонував сам: я у Москві, я в Ризі, підемо пообідаємо, а давай‑но ти поїдеш лекцію прочитаєш, зі мною весело. Так, і весело, і комфортно. І в літаку домовиться, щоб сісти поруч. І не дасть заснути розповідями. І в Ризі вже пояснював мені, який ресторан найкращий, готель який найтихіший. І втелющив мені блюдо з бурштиновим декором: "Подарували, важке, зараза, куди я його в ручну поклажу?" Я сварилася на його колонки, він відмахувався. Останнього разу приїжджав з Оленою, повів годувати найсмачнішою телятиною. Невгамовний, багатослівний. І тільки коли говорив про те, як йому живеться у Києві, згадував в'язницю або читав лекції,— ставав серйозним.

Ганна Грабарська,
фотограф громадянського руху Чесно

У голові рояться маленькі спогади і дрібні деталі за весь час знайомства. Жовта і синя дуті куртки, в яких вони ходили з Оленою, як прапор України. Його унікальний голос. Вічні незлостиві жарти, яких навіть не хотілося уникати.

Пал Григоріч [Шеремет] був таким великим і затишним. Знаєте, є люди, яких одразу хочеться обійняти. Ось він був такий.

Пам'ятав усе, що йому кажеш. Навіть незначні дурниці. Це підкуповувало. Міг за якийсь час перепитати, як просувається твоя ідея, про яку ти сам вже давно встиг забути. Умів випитати справді особисті речі, бо справді цікавився людьми та їхніми історіями.

Любив бути в центрі компанії, але не з егоїзму, а якось по‑доброму. Щоб усім було весело. Танцював, жартував, вигадував якісь розваги для натовпу.

Айдер Муждабаєв,
журналіст і блогер, який поїхав із Росії

Паша був першим, кого я випадково зустрів, коли понад року тому переїхав до України. У перший або другий день. Я йшов вгору лівим боком вулиці Ярославів Вал, вже смеркало, аж раптом мене обхопив великий чоловік, який біг назустріч, і гучним, ні на чий не схожим голосом сказав:

— Муждабаєв! Ти тут! Ура!

Або щось в цьому роді, точно не пам'ятаю. Виявляється, Паша здійснював пробіжку, і ось так наші шляхи в Києві відразу перетнулися. Паша мимоволі став символом мого нового життя.

У той вечір він запропонував зустрітися завтра, разом із Севгіль Мусаєвою і Оленою Притулою, щоб записати велике інтерв'ю для УП. Ми зустрілися, був теплий вечір у кафе біля Майдану. Саме тоді я видихнув, відчув себе у Києві вдома, серед друзів.

Потім ми бачилися кілька разів, удвох і в різних компаніях, Паша був завжди веселий і широкий. Хто його знав, розуміють зміст останнього слова. Він був і фізично, і за характером великою людиною, я так його відчував.

Олег Шанковський,
редактор стрічки новин Української правди

Щоб розуміти, наскільки масштабною особистістю був Павло, якою була його енергія, почуття гумору й оптимізм, треба було його знати особисто. Навколо нього завжди був сміх, у нього ніколи не було поганого настрою. Він заряджав оптимізмом, змушував вірити, що все обов'язково буде добре, інакше просто не може бути.

Саме завдяки Павлу я потрапив в Українську правду — він запропонував мою кандидатуру Олені Притулі. Я багато в чому почуваюся зобов'язаним йому. Зараз в нашій редакції біль і сльози.