Остання велика новина з Києва станом на 1 жовтня — президент Володимир Зеленський підтвердив, що він та його команда прийняли формулу Штайнмайєра за основу заради виведення Нормандської четвірки з глухого кута на шлях досягнення миру в Україні.
Під час поспіхом організованого прес-брифінгу того ж дня український президент оголосив цю новину, а також запевнив, що це не говорить про капітуляцію перед Москвою. На Україну тиснули щодо згоди на цей компромісний план, а французький президент Еммануель Макрон продовжував відіграти передову роль у просуванні німецької дипломатичної ініціативи 2016 року, до якої Україна раніше ставилась з обережністю.
Після заяви Зеленського розгнівані протестанти з табору екс-президента Петра Порошенка та інші люди вийшли на демонстрацію навпроти офісу президента.
Та все ж просування вперед і вихід зі заблокованої ситуації хотіли би бачити всі сторони. А тому Росія, Франція, Німеччина і, найбільш неохоче, Україна — нарешті готові спробувати.
Щоб не вдаватися в деталі - так як саму формулу вже досить детально обговорили — як екс-дипломат ООН і людина, яка майже 20 років працювала на цю організацію, я би хотів поставити Зеленському та його команді кілька запитань для роздумів.
У втіленні формули Штайнмаєра ключовим питанням є послідовність. Порядок, у якому все відбуватиметься, і є головним джерелом протирічь між українською та російською сторонами. Цей порядок треба прояснити та узгодити.
Безпека має бути передусім, що означає не лише розведення військ, а й роззброєння воєнізованих формувань. Та хто спостерігатиме за цим всім?
На якому етапі Україна відновить контроль над російсько-українським кордоном? До виборів чи після? Це важливо.
Для проведення демократичних — читай, справедливих і репрезентативних виборів — не достатньо наполягати лише на тому, що вони мають відбутись згідно з українським законодавством, а також отримати схвалення ОБСЄ. Як щодо тих 1,6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, фактично вигнаних з окупованих територій, які втекли в західному напрямку, шукаючи захисту в української держави? А також тих, хто тікаючи від конфлікту, обрав Росію чи Білорусь? Чи будуть вони всі мати можливість голосувати — навіть якщо заочно? Якщо ні, то чи може населення, яке залишилось, повною мірою представляти бажання та симпатії окупованих територій? Чи Україна, а також зовнішній світ, готові прийняти вердикт, винесений на бюлетені проросійськими елементами та лідерами — ставлениками Москви, як щось демократичне?
Всі сторони вочевидь замовчують і непросте питання амністії тих, хто просував російський наратив на окупованих територіях, зі зброєю чи своєю антиукраїнською активністю. Очевидно, що Україна не хоче вибачати цих людей, не кажучи вже про те, щоб дозволити їм потрапити в українські політичні органи у ролі «представників» Донбасу.
І, звісно ж, питання обмеженого самоврядування на «сепаратистських» територіях, на чому так наголошує Москва. На яких умовах і як надовго? Нинішня та попередня адміністрації ясно дали зрозуміти, що Україна не погодиться на федералізацію чи створення чогось на кшталт автономії для відповідних областей, і особливо на їх право накладати вето на західні стремління та безпекові ініціативи Києва.
Як усе це пов’язано з російською анексією Криму, зміною ставлення Путіна до України та забезпеченням більш надійної безпекової архітектури в Європі та за її межами?
І останнє, та не менш важливе питання: що буде, коли на наступній зустрічі Нормандської четвірки — що, як відмічають президенти Макрон і Зеленський, має відбутись досить скоро — не вдасться досягнути якоїсь угоди чи прориву? Чи може Зеленський, враховуючи політичний клімат у Вашингтоні та Лондоні, реалістично сподіватись на втілення свого плану Б — тобто запросити лідерів США та Великобританії до нормандського процесу?
В Україні вже неабияк стривожились — хай навіть у політичних цілях, але чи не уступає Зеленський Москві. У ситуації, коли Росія, Франція та Німеччина схиляють Зеленського до компромісів, а Вашингтон поглинутий власними політичними чварами, чи не йде до того, що Україну просто збираються продати, а згодом — ще більше послабити внутрішніми протиріччями? Ось питання, на яке президенту та його команді варто зважати.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналу Мнения НВ