Блок перший. Соціально-економічний
Якщо коротко, то всю цьогорічну економіку України можна назвати одним словом – Роттердам+. Саме ця згубна модель у 2018-му досягла свого піку не лише в енергетиці, а й в оборонно-промисловому комплексі, аграрному секторі та житлово-комунальному господарстві. Щось подібне організовують і в сфері комунального електротранспорту.
Насправді вся економіка та левова частина бізнесу працює саме за цією формулою.
Що ж породило такі геніальні за корупційністю речі? Згадайте, як до війни щороку з держбюджету йшло 18 мільярдів доларів для Донбасу – щоб дотувати шахтарську працю. Зрозуміло, в чиїй кишені осідали ці кошти. Шахтарю ж тим часом показували дулю. При цьому для обґрунтування мільярдних дотацій завжди було одне пояснення – «треба рятувати». Зараз через Роттердам+ рятують енергокомплекс, через бюджет Міноборони – державу. А в результаті колосальні кошти «прилипають» до рук двох-трьох людей.
Якщо так піде й далі, у ціновій політиці буде нам і Варшава+, і Нью-Йорк+, і Чикаго+. Бо там теж біржі. Щодо українського бурштину вже реалізується формула Гданськ+: всі знають, що він йде саме туди. І закривають на це очі, хоча відповідь на питання сформульована.
Зі сміття у нашій хаті ворог робить потужну інформаційну зброю
Та найгірше, що ця модель базується на двох меганегативних речах. Перша – паразитування на низькій вартості робочої сили. Друга – викачування бюджетних коштів. Відбувається подвійне обкрадання людини. А вже тарифи, пенсії, мінімальна зарплата є похідними речами, які носять виключно арифметичний характер. Тарифні майдани, перекриття доріг, акції з вимогами підвищити заробітну платню освітянам та медикам – це вже наслідки. Бо від стану економіки напряму залежить добробут громадян.
Роттердам+ доб’є нашу економіку, промисловість, реальний сектор. І ніколи, чуєте, ніколи не дасть можливості розв’язати соціальні питання та сформувати свій економічний потенціал. Адже все те, що ми переробляємо, зосереджується в руках дуже малої кількості людей і найстрашніше – за межами України.
Дуже вразив один із плакатів на цьогорічній акції євробляхерів. Там було написано: «Вам – офшори, нам – євробляхи!». Думаю, цей вислів сміливо претендує на те, щоб стати квінтесенцією нашої соціально-економічної ситуації. Люди готові миритися з тим, що олігархи паразитують на них. Аби їм теж обхідними шляхами дали «урвати» якийсь шмат. Кого ми дуримо, панове?
Блок другий. Скандали
Якщо 2018-й був Роком Собаки, то для України це був просто скажений пес – враховуючи кількість протистоянь, різного роду сварок та розбірок в політичному та суспільному житті. Їх було стільки, що під кінець року про деякі просто забули.
Переконаний, що найжорсткішим та найнебезпечнішим скандалом 2018 року стала справа американського політтехнолога Пола Манафорта у США. Вона нанесла колосальний удар по Україні. Через свою позицію під час ведення виборчої кампанії у США наші політичні керівники довго не могли налагодити стосунки з Дональдом Трампом. У ситуації з Манафортом треба було мовчати і крутити платівку лише тоді, коли почав говорити Вашингтон. Це тактична помилка, яка ще дасть про себе знати.
Другу сходинку скандального рейтингу віддаю книзі біглого Олександра Онищенка. Насправді в ній все описано настільки, що, відкриваючи книгу, можна відразу відкривати і кримінальні провадження. Її ігнорують тільки тому, що дуже багато нинішніх очільників є фігурантами цієї книги. «Петро П’ятий» дає відповідь на дуже багато питань.
Третьою стала тема депортації Міхеіла Саакашвілі. Дії української влади можна назвати поведінкою поганого батька по відношенню до своїх дітей. Спочатку запросили – тоді вигнали. Це було дуже «некоректно», тож Україна завдала собі колосальної шкоди.
Далі – видача Росії чеченця Тимура Тумгоєва, який воював в АТО. Ситуація за межами здорового глузду – розуміючи прекрасно, що йде війна з Росією і договір про екстрадицію не діє. Показово, що при цьому Азербайджан відмовився видати Україні тих, хто побив народного депутата Мустафу Найєма.
І як же не згадати про Надію Савченко та її «підривну» діяльність. Це той випадок, коли ФСБ використала людину всліпу. Всі знали, що Савченко – активна жінка, але її ціннісні орієнтири дуже далекі від моралі та християнства. Вся Україна билася за неї, і з таким же успіхом швидко вся країна і світ про неї забули.
Весь рік українці з обуренням спостерігали за розбірками по лінії НАБУ-САП. Зрозуміло, що для Ситника з Холодницьким це хвороба росту. Вони, як діти у пісочниці, лопаточками гамселять одне одного по голові. Поки виростуть і зрозуміють, де чиї іграшки, дуже багато піску насиплять за свій комір. Хай бавляться: користі з цього, вочевидь, уже ніякої не буде. Дискредитували і самих себе, і антикорупційні органи.
Весь 2018-й з’ясовували стосунки ще два державні мужі – Гройсман з Порошенком. Як би вони не намагались це приховати, але між ними йде війна. Найгірше, що тут працює принцип – пани б’ються, а в холопів чуби тріщать.
А ось історію з Аркадієм Бабченком я б не називав скандалом. Це була така собі розробка в стилі колишнього КДБ, але до пуття не доведена. Треба було оприлюднювати разом «загибель» та «воскресіння», а не говорити спершу одне, а потім інше. В результаті потрапили в дурну ситуацію. Тепер в деяких європейських столицях починають розказувати: «Вони нас обдурили з Бабченком, як можна їм вірити про те, що сталося в Керченській протоці…».
Шкода, та цей перелік можна продовжувати. Не ображайтесь ті, про кого не згадав. Та ваші діяння шкодять країні, викликають зневіру і лють у тих, хто вас обирав.
Отямтеся, у нас іде війна: зі сміття у нашій хаті ворог робить потужну інформаційну зброю, яка може змести і вас.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени