П'ятнадцять років тому колишній кримінальний репортер Девід Саймон випустив на каналі НВО дуже жорсткий на ті часи продукт – міні-серіал «Кут», у якому покроково екранізована історія взаємин важких наркотиків та реальних афроамериканських родин з кварталів соціального житла. В кінці шостого епізоду нам показали прототипи головних героїв та розповіли їх подальшу історію, після чого глядач здригнувся, видихнув та переключився на щось приємніше, типу вокального талант-шоу про домогосподарок, які худнуть та знову виходять заміж.
Потім Саймон випустив «Прослушку», шановану мною та Бараком Обамою, після чого тішив проектами «Покоління вбивць» та «Тримей». І ось куля повернулась і найбільший, на мій погляд, шоураннер сучасності повертається до формату, з якого все починалося.
Мова йде про міні-серіал «Покажи мені героя», який знову переказує реальну історію на протязі всього-навсього шести епізодів. В центрі уваги молодий мер невеликого американського містечка, який виявляється причетним до скандалу – біле населення відмовляється миритися з тим, що за рішенням суду в їх кварталах буде побудовано соціальне житло, яке традиційно заселяють африканці та латино з усіма витікаючими з цього наслідками типу торгівлі наркотиками та катаклімізації міського ландшафту. Цим новим будинкам судилося визначити долю міста та його мера. Історія, повторююсь, абсолютно реальна і у кінці нам знову повідають подальшу долю кожного персонажа.
Побудова серіалу характерна для Саймона – кілька суцільних сюжетних ліній, деякі перетинаються, деякі – ні. У головній ролі – Оскар Айзек, на другому плані – Вайнона Райдер та Джеймс Белуші, в епізодах – вітання фанатам «Прослушки» та «Сопрано». Режисер - Пол Хаггіс, володар головного Оскара за фільм «Зіткнення», який, до речі, теж легко укладається в фабулу Саймоновських серіалів.
Коротше кажучи, сильна історія про те, яке важке та несправедливе життя у виконанні представників вищої ліги. Ім'я та концепція дозволяють, не кваплячись, розповісти історію, акцентуючи увагу глядача на тому, що здається важливим творцям. І ось тут-то «Покажи мені героя» перестає бути інді-серіалом з кіношним бюджетом. Тут автор дає зрозуміти, що в цьому житті у нас не буде простих правильних рішень. Їх просто, блін, немає в природі. І як би ти не прагнув до абсолюту, його немає - є вибір в кожній ситуації і вкотре погляд у дзеркало.
Хто з них я? Як я дивлюся на донецьких переселенців та чи думаю я, що це вони пишуть про місто-герой Слов'янськ на стіні ліфта? Я ж типу ліберал, тоді чого мене так налякав вид циганського табору в Берегово? І чого мені, такого типу лібералу, хочеться спіймати того, хто пише легал-спайс-скайп на стіні будинку і що-небудь йому відламати? І знову – хто з них я?
Я попереджаю про те, що це не варіант для «скоротати вечір», але поставлю дев'ять з десяти з тегом #ТБ. Треба Бачити.
Замість традиційної фінальної «старовини» я пораджу подивитися «Кут» тим, хто готовий періодично навантажуватися шороховатим кіно.
І останнє – в «Покажи мені героя» є момент, коли соцпрацівник у виконанні чудового Кларка Пітерсона говорить слова, які, як мені здається, мають відношення до конкретно нашої історичної ситуації. Ось вони: «Все має свою ціну. Кожен вибір означає відповідальність. Все буде інакше. Інакше не завжди означає краще. Але все-таки інакше».
P. S. *Я, якщо що, виріс в мікрорайоні під назвою «Нові будинки». І так, до речі, спочатку називалася наша група. А запах нового будинку я досі вважаю найкращим з можливих. І мрію про нього.
Кінопошук з Фоззі – по четвергах
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною - щодня
Момент в історії з Олександром Пасховером – по понеділках
Особисті фінанси з Іваном Компаном – по вівторках
Країна з Христиною Бердинських - по середах
Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – по п'ятницях
Більше думок тут