Книги російських авторів завжди посідали місце на моїх книжкових полицях. Коли почалася ревізія, підтвердив хорошу думку про свої смаки, власної культурної та світоглядної ідентичності. Книжок, які втратили значення, в особистій бібліотеці виявилося небагато. Залишивши як сувеніри томики Пелевіна, Сорокіна та Акуніна, решту заніс у те крило книжкової Петрівки, де скуповують не нові, але видання, що користуються попитом. Букініст, оглянувши товар, погодився взяти по 5 грн за штуку. І зітхнув, відслюнявлюючи сім п'ятірок: "Таке тут вже не ходить, гривню б на російських детективах підняти, тенденція".
Зростання громадянської свідомості співвітчизників радувало, поки я не підійшов до лотків із піратськими DVD. На них — у надлишку російських фільмів і серіалів, заборонених українським законом. Домінувало кіно про ментів, військових, спецназ ГРУ, СМЕРШ та радянських диверсантів у декораціях Другої світової. Знайомий продавець визнав: попит трохи впав, але не зник. Поки беруть — пірати дають. А от збірники фільмів, зроблених у СРСР, купують активніше за нові сезони Ігри престолів.
Розказаній вище історії два роки. Згадалося, коли побачив свіжі результати дослідження КМІС. Соціологи прийшли до невтішного висновку: сьогодні, на четвертому році російсько-української війни, 53% українців проти згаданої заборони на показ російського кіно, а 44% — проти блокування російських каналів. Рік тому працював з іншими офіційними даними: після виключення російського ТБ із пакетів українських кабельних операторів співгромадяни почали активно ставити "тарілки", щоб хоч так повернути собі улюблені РТР, НТВ та ОРТ. Число індивідуальних сателітів тоді зросло до 5 млн, і заборонити їх ніякий закон не може. У Росії можливо. У нас демократія — наша радість та біда в одному флаконі.
Перш, ніж пояснити, до чого все завів, згадаю найсвіжіший приклад. Минулого тижня нардеп Мустафа Найєм зустрічався у прифронтовому Маріуполі зі студентами Приазовського технічного університету. Першокурсниця запитала його прямо, чому заборонили російські фільми. Це не в його компетенції, але він відповів питанням на питання: ви тут, поруч із фронтом, не знаєте, що війна? Дівчина погодилася: так, війна. Але фільми тут до чого?
При всій зовнішній доступності до цінностей ворога порятунок від них – тільки заборона
Заклики відділити культуру від політики, а творчість поставити поза війною звучать щодня з різних вуст протягом декількох останніх років. Але колегу здивував нюанс, про який я згадав раніше. Йдеться про вимогу дозволити культурний продукт виробництва держави-агресора при його фактичній доступності. Пішов на Петрівку, купив диск або десять. Зайшов в інтернет і запустив російське онлайн взагалі задарма. З російським Кисельов-ТБ те ж саме, це якщо про антену не подбав. Будь-яку книгу завантажив на потрібних сайтах, зокрема твори "політрука ДНР" Захара Прілепіна. Повторюся, щоб обмежити доступ до подібного, треба заборонити інтернет в Україні, а так не зробить навіть лідер Свободи пан Тягнибок, отримавши раптом таку можливість. Чого ж домагаються 55% співгромадян, незадоволених забороною російського кіно і 44% тих, кому не подобається заборона відповідного ТВ, якщо отримати це дуже і дуже просто?
Відповідь вас здивує і обеззброїть ідеологічно. Мільйони українців, про яких йдеться, вимагають того ж, заради чого як мінімум останні сто років боролися і гинули мільйони інших українців — легальності. Законного, мало не в Конституції закріпленого визнання власної ідентичності. Для них можливість офіційно розділяти цінності ворога, який вбиває і тримає в тюрмах співвітчизників — те ж саме, що для нас домагатися законного визнання цих цінностей чужими, такими, що калічать і вбивають. Простіше кажучи, любителі русского мира щиро вважають себе обмеженими у правах.
Сумно погоджуся: у мільйонів співгромадян, милих, у принципі, людей, ось така ідентичність. Тільки Майдан і тектонічні зрушення у свідомості прогресивної частини нас, які послідували після, немов накрили їх смолою, увівши в стан реліктової скам'янілості. І нині такі люди нагадують комара з фантастичного Парку Юрського періоду. Скам'яніли до тієї пори, доки допитливі дослідники не вирішать розтопити смолу, щоб витягти зі скам'янілостей ДНК. Кого вони відтворять, і чим все закінчиться, класичний фільм жахів уже показували у різних версіях.
Будь-яку заразу лікарі оголошують небезпечною для життя, що рівносильно забороні. А це вже боротьба з епідемією, до чого немає претензій. Так що, при всій зовнішній доступності до цінностей ворога, порятунок від них — тільки офіційна заборона. Це стверджує ліберал та противник заборон.
Колонка опублікована в журналі Новое Время за 27 квітня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени