Природно, Захід розуміється не як сторона світу, не як фізико-географічне поняття, а як певна система щільно переплетених один з одним політичних і правових інститутів, що базується на виробленому протягом століть і навіть тисячоліть комплексі уявлень, поглядів, світоглядів, ідеологій, принципів, що отримали до теперішнього часу стійке найменування західних.
Як і годиться складній політико-правовій системі, Захід є історичним феноменом, продуктом непростого і нелінійного тривалого розвитку людського суспільства. Були часи, коли Західної цивілізації - ні як інституційної системи, ні навіть як жменьки ідей - просто не існувало. Потрібні були багатовікові зусилля мільйонів людей, зокрема й за географічними межами Європи, що випробували різні соціальні, економічні, правові, політичні ідеї на придатність, міцність, ефективність, створювали на їх основі нові інститути, їх перевіряли, уточнювали, розвивали, - для того, щоб сьогодні можна було б говорити про Захід як про певну і стійку інституційну системі, і, отже, про Західну цивілізацію як про суспільний феномен.
Далеко не всі ідеї, що були свого часу у людства популярними, і далеко не всі інститути, що здавалися непорушними, пройшли перевірку часом (...).
Далеко не всі ідеї, що були свого часу у людства популярними, пройшли перевірку часом
Поява кожної з цих феноменальних ідей, еволюція їх у фундаментальні принципи і втілення їх в базові інститути відбувалися як відповідь на виклики свого часу і виступали як антитези ідеям, принципам, інститутам, що ставали прикладами і символами незахідного і анти-західного в громадському розвитку.
Сім ключових ідей, які виросли в основоположні принципи, втілених потім у стійкі інститути, що стали згодом фундаментом сучасної Західної цивілізації, розглядаються в порядку їх історичного появи і закріплення в масовій суспільній практиці.
1. Демократія як влада народу. Антитеза монархії, тиранії, деспотії. У сучасному вигляді походить від реформ Клісфена в 508/507 до н.е. в Стародавніх Афінах. У Стародавньому Римі вдосконалена форма демократії стала відома під назвою республіки. Через досвід республік і міст-держав Італії, Німеччини, Нідерландів принцип демократичного республіканізму втілився в формування першої стійкої республіки в Нідерландах, потім у вигляді парламентської монархії в Англії, а також у США, Франції, інших країнах.
2. Рівність людей незалежно від їх етнічного походження, а також і від будь-яких природних особливостей (раси, статі, кольору шкіри тощо). Антитеза соціальної ієрархії, зокрема спадкової (...)
3. Право, що базується на справедливості, як керівний принцип організації людського суспільства. Антитеза несправедливості, безправ’ю, беззаконню (...).
4. Розділена влада як керівний принцип організації будь-якої публічної, а потім і перш за все державної влади. Антитеза цезаропапізму, концентрації, монополізації, узурпації всієї влади в руках однієї людини, однієї групи людей (партії, корпорації, етнічної спільності), одного органу. Принцип бере початок в успіхах, досягнутих римськими єпископами під час Великого Розколу (Великої Схизми) в 1054 р (папа Лев IX), які відстояли філіокве, і в півстолітній боротьбі за інвеституру (особливо папи Григорій VII, Калікст II), яка увінчалася вормським конкордатом 1122 р. На цій основі згодом були вироблені концепції обмеження державної влади та поділу її гілок - представницької, виконавчої, судової.
5. Цінність людського життя, людська гідність, індивідуальні свободи (особисті, цивільні, економічні, політичні) як втілення найважливішого принципу вільного (західного) суспільства. Антитеза примусу, насильства, поневолення. Концепція людської свободи виростає з ідеології гуманізму Ренесансу, набуває поширення під час протестантської Реформації, отримує силовий захист під час релігійних воєн, що тривали майже півтора століття - в Священній Римській імперії, Франції, Англії, під час Вісімдесятирічної війни, юридично закріплюється (у вигляді свободи віросповідання та релігійної терпимості) у Вестфальском мирному договорі 1648 р.
6. Атлантизм, військово-політичний (а потім і економічний) союз політично вільних країн як найважливіший інструмент підтримки міжнародного миру і безпеки, а також захисту політично вільних країн, що поступаються агресору у військовій могутності. Антитеза агресивному тоталітаризму і/або жорсткому авторитаризму - як індивідуальному, так і колективному. Виростає з Атлантичної Хартії 1941 р. У процесі еволюції цей принцип послужив основою для створення найважливіших інститутів сучасної міжнародної архітектури - ООН, НАТО, ОЕСР, Групи Семи.
7. Права людини і їх міжнародний захист. Антитеза вседозволеності тоталітарних і авторитарних володарів щодо жителів власних країн, принципу невтручання у внутрішні справи політично невільних держав. З міжнародно прийнятих документів концепція прав людини сягає Загальною Декларацією прав людини (1948 р.), потім вона була втілена перш за все в Європейській Конвенції з прав людини (1950 р.) і Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.). Судовим захистом прав людини в Європі займається, зокрема, Європейський суд з прав людини (з 1959 р.). Саме на основі цього принципу президент Рейган зажадав від Горбачова знести Берлінську стіну; спираючись саме на цей принцип західні держави підтримували рух правозахисників в СРСР та інших тоталітарних державах і продовжують підтримувати дисидентів в нинішніх невільних країнах; спираючись саме на цей принцип західні країни виробили концепцію гуманітарної інтервенції для запобігання гуманітарних катастроф або геноциду, на основі якої вони діяли в Боснії в 1995 р., під час Косівської кризи 1999 року, громадянських воєн в Лівії та Сирії; саме на його основі США, Канада, Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва прийняли Акти Магнітського, а також вводять санкції проти осіб, причетних до вбивств і розкрадань у Росії та інших авторитарних державах.
Таким чином, найважливіші принципи Західної цивілізації, втілені потім у найважливіші Західні інститути, це:
- цінність людського життя, людська гідність, індивідуальні свободи
- юридична рівність людей незалежно від раси, кольору шкіри, мови, походження, освіти, рівня достатку тощо.;
- верховенство права;
- політично вільна демократична республіка як принцип організації публічної влади;
- обмежена і розділена державна влада;
- військово-політичний союз вільних держав;
- міжнародний захист прав людини, зокрема в невільних державах.
Сім зазначених фундаментальних принципів, які отримали потім історичну назву західних, дійсно є унікально західними. Так вийшло, що ідеї, що призвели до їх формування, виникали в самих різних місцях світу, не тільки в тих суспільствах, які зараз належать до Західної цивілізації. Однак їх трансформація в принципи суспільного устрою, а потім і їх втілення в діючі інститути, а також закріплення їх як безумовних етичних цінностей відбулися спочатку лише на обмеженій території в Західній і Центральній Європі, а також в Північній Америці. В інші суспільства і держави (як на території Європи, так і на інших континентах) ці ідеї, принципи, цінності, інститути були перенесені, а іншими товариствами імпортовані (там, де це сталося) саме з території історичного Заходу.
Зазначені західні ідеї, принципи, цінності, інститути не слід змішувати з європейськими ідеями, принципами, цінностями, інститутами. Термін європейський є атрибутом європейського континенту, на території якого виникали і отримували широке поширення зокрема й незахідні і антизахідні європейські ідеї, принципи, цінності, інститути. Зокрема, найбільш відомими антизахідними ідеологіями і політико-правовими системами стали комунізм, фашизм, націонал-соціалізм, народжені на європейській землі. Повторюся ще раз: зазначені ідеології та інститути були і залишаються абсолютно європейськими за походженням і одночасно з цим абсолютно антизахідними за змістом.
У світлі сказаного вище слід розрізняти процеси вестернізації і європеїзації.
Європеїзація - це процес поширення звичаїв, звичок, стандартів (безвідносно до їх політико-правового характеру), наявних у європейських країнах, серед яких були і досі є країни, контрольовані політично невільними, авторитарними, напівтоталітарними режимами.
Вестернізація - це процес поширення та прийняття незахідними суспільствами західних ідей, правових принципів, етичних цінностей, політичних інститутів (свободи, рівності, верховенства права, демократії, поділу влади, союзу вільних держав, міжнародного захисту прав людини).
Захоплення влади більшовиками в Росії, фашистами в Італії, націонал-соціалістами в Німеччині, звичайно, не змінило (і не могло змінити) географічної приналежності цих країн до Європи (країни, природно, залишилися європейськими), але повністю виключило ці тоталітарні режими на весь час їх існування разом з контрольованими ними країнами з числа західних (якими б недосконалими з точки зору західних ці держави не були до відповідно 1917, 1922, 1933 рр.). Аналогічним чином окупацію Середньої Азії радянськими комуністами, Абіссінії - італійськими фашистами, Тунісу, Лівії, Єгипту - корпусом Роммеля можна розглядати як приклади спроб їх європеїзації, але ніяк не вестернізації.
Вестернізацію також не слід змішувати з модернізацією.
Модернізація - це процес суспільної еволюції, що традиційно представляється як перехід від більш простого в людському житті до більш складного, від примітивного до досконалого, від аграрної економіки до індустріальної і постіндустріальної, від традиційного суспільства до модерновому і т.д. незалежно від стану політико-правових інститутів. Створення і вдосконалення ефективної авторитарної бюрократичної держави, непідзвітної громадянам, є одним з яскравих прикладів модернізації, але не вестернізації (...).
Що ж стосується нинішнього російського режиму, то в силу індивідуальних особливостей його лідера термін модернізація не входить в його лексикон. Однак по суті його дії повністю вкладаються в ту ж саму парадигму - в спробу модернізації шляхом підвищення ефективності авторитарної бюрократичної держави і її демонстрації (за допомогою успішно проведених Олімпійських ігор, Чемпіонату світу з футболу, планованої пенсійної реформи) без будь-яких ознак вестернізації, а точніше: при послідовному проведенні жорсткої девестернізаціі російського суспільства.
За кожним із семи найважливіших принципів сучасного суспільного устрою нинішній режим на чолі з його лідером займає гранично антизахідну позицію:
- замість захисту людського життя, поваги до людської гідності, відстоювання індивідуальних свобод - жорстке насильство, безперервні війни, селективні вбивства політичних супротивників, масові вбивства невинних громадян - десятків, а то й сотень, тисяч людей як на території Росії, так і за її межами;
- замість юридичної рівності - створення і закріплення ієрархічних структур з новим дворянством, що претендують стати спадковим, при забезпеченні тотальної безвідповідальності бюрократичної влади перед громадянами;
- замість верховенства права - верховенство державно організованої мафії;
- замість вільної демократичної республіки - напівтоталітарний репресивний режим;
- замість обмеженої і розділеної державної влади - її концентрація і монополізація в одних руках, в руках КССС (Корпорації співробітників спецслужб);
- замість приєднання до військово-політичного союзу вільних держав (або хоча б співпраці з ним) жорстке протистояння йому, а також сприйняте з явним полегшенням виключення Росії із західної Групи Семи за активної участі режиму в безідейній і інституційно нестабільній Групі 20 і антизахідній ШОС;
- замість захисту прав людини їх масові порушення при жорсткому переслідуванні організацій і осіб, що захищають права людини в Росії і за кордоном.
Чудова сімка принципів є, можливо, одним з найкращих критеріїв оцінки ступеня свободи і гуманізму різних держав і суспільств, історичних процесів, позицій і дій тих чи інших суспільних сил, державних діячів, публічних фігур, авторів текстів з політичних і соціальних питань.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени