Сидіти і працювати

Мешканці колоній в самопроголошеній "ЛНР" не за власною волею перетворилися на частину індустрії з мільйонними оборотами і нульовими витратами на оплату праці

Максим Бутченко

38 -річний Теймураз Ніхотін недавно вирвався з колонії, що опинилася на території так званої Луганської народної республіки. Його термін почався ще до війни, і разом із самою зоною Ніхотін вимушено опинився під владою бойовиків.

За законами України його повинні були випустити більше року тому, але адміністрація колонії силою утримувала Ніхотіна в ув'язненні.

"Там повне беззаконня", — емоційно розповідає про побут у колонії при "республіці" колишній засуджений, що опинився у Києві: годують зеків помиями, б'ють із будь-якої причини. "Майже всіх змушують працювати і отримують на зеках величезні гроші, — гарячкує Ніхотін.— Це якийсь табір часів нацистської Німеччини!"

У звіті Східної правозахисної групи зазначено: на території "Луганської республіки" в тюрмах і колоніях сидять близько 5 тис. осіб. У кожного третього закінчився термін, але їх не випускають на волю: в колоніях ці люди приносять місцевому "уряду" відчутну фінансову вигоду.

Для цього в "ЛНР" створили структуру з гучною назвою Державне унітарне підприємство виправних колоній. До нього увійшли всі ті дев'ять колоній, що опинилися на непідконтрольній офіційному Києву території Луганської області.

Це "унітарне підприємство" силами зеків, які опинилися під його владою, виробляє безліч різних товарів для "адміністрацій" луганських міст — від меблів до шлакоблоків. Витрати невеликі — зарплати ув'язненим платити не потрібно, тільки годувати. Хто не хоче підкорятися — того або в карцер, або б'ють.

Павло Лисянський, глава Східної правозахисної групи, називає всю цю "систему" мережею трудових таборів. На його думку, справа поставлена ​​на широку ногу: за рік зеки в колоніях виробляють продукцію на $3,5 млн.

"За своєю суттю це рабські колонії. Всупереч всім міжнародним нормам і законам люди пашуть, як на галерах", — обурений правозахисник.

Г олос у трубці тихий: ув'язнений Віталій, що побоюється називати своє прізвище, зараз знаходиться у колонії № 19 неподалік від луганського містечка Вахрушеве.

Телефоном він розповідає НВ: термін відсидів ще два роки тому. Але його досі не відпускають.

"У луганських зонах, — Віталій каже про це повільно, — зараз встановлені нелюдські закони і правила побуту: тим, хто не хоче працювати, ламають руки і ребра, показово б'ють на очах у всіх, виводять на мороз, роздягають і інше".

"Я кажу тюремникам, що за постановою українського суду я вільний. А вони сміються: що ти говориш, "укропчик"? Такої держави, як Україна, не існує, — в трубці голос Віталій звучить переривчасто.— А ми, кажуть тюремники, молода республіка, і у нас свої порядки".

"Свої порядки" — це коли щодня ув'язнених водять у промзону, де вони працюють із восьмої ранку і до п'ятої вечора. Іноді — без вихідних. Виготовляють різну продукцію: комплекти шахтного арочного кріплення, хомути для з'єднання аркового кріплення, тротуарну плитку та бордюри, цвяхи, сітку-рабицю, дитячі майданчики. Список майже нескінченний.

Все це, за словами луганського ув'язненого і правозахисників, "адміністрація" колоній реалізує на ярмарках. А частину постачає на замовлення так званій владі окупованих районів Луганської області.

Працю ув'язнених експлуатують і за межами виправних колоній: вони монтують або розбирають будівлі, їх використовують на земляних роботах. Ті ж руки фасують продукцію деяких підприємств, що вантажать, прибирають території, чистять лісосмуги. І навіть працюють на самопальних шахтах-копанках і в кар'єрах.

"Щодня потрібно працювати на знос. А зарплата у нас знаєте яка? — запитує в трубці Віталій. І сам відповідає: — Дві сигарети в день".

Більше того: за словами Лисянського, дружини деяких ув'язнених навіть перераховують у колонії гроші на закупівлю вугілля для опалення бараків. Тобто рентабельність роботи луганських зон зашкалює.

Ніхотін, який вже залишив у минулому весь цей трудовий жах, пояснює: тих, хто не хоче працювати за сигарету, переводять у спеціальні бараки типу штрафних. І там "пресують" — б'ють, принижують.

Загалом, за оцінкою Лисянського, непрацюючих зеків у "ЛНР" вкрай мало: на зону з 900 осіб таких набирається не більше трьох десятків.

У довоєнні часи багато колоній також використовували працю ув'язнених. Але натомість "тим, хто сидить" все ж платили гроші, і все відбувалося згідно із законом. Крім того, нікого не змушували "затримуватися" на роки в колонії.

Нині ж в еленеровських зонах процвітає не тільки рабська праця рівня чорноробів, а й новий вид "бізнесу" — телефонне шахрайство.

У зону зекам приносять безліч мобільних з активними картками українських операторів, говорить Лисянський. І змушують продзвонювати абонентів по всій Україні, "розводячи" тих на гроші. Найбільш "популярний" варіант — "ваш син у поліції, перешліть йому гроші на сім-карту, щоб він зміг зв'язатися з вами".

Про те, що колонії на непідконтрольній частини Донбасу стали розсадником телефонних злочинів, каже і Сергій Демедюк, глава української кіберполіції.

У листопаді 2017 року його підлеглі затримали одного з організаторів масштабної шахрайської схеми: злочинці виманювали у довірливих абонентів дані їх банківських карток. Затриманий виявився колишнім ув'язненим однієї з колоній на непідконтрольній офіційному Києву території. І розповів, що вся схема трималася на двох китах — одна частина угруповання працювала в невизнаних "республіках", забезпечуючи вал дзвінків із зон, а інша збирала дані на вільних українських землях.

Як виявилося, таких груп у країні діє кілька. І далеко не всі з них уже знешкоджені.

"Більшість таких шахраїв скоюють злочини, перебуваючи в місцях позбавлення волі, — розповідає Демедюк.— Група, яку ми затримали останньою, мала на добу більше 1 млн грн обороту".

Р абську працю зеків активно використовують не тільки в "ЛНР", але і в сусідній "Донецькій Народній Республіці".

Подібне стало можливим, на думку Лисянського, через те, що українська влада не змогла вивезти із зони АТО колонії. На вільну землю вдалося евакуювати лише одну жіночу зону.

"Адже це теж громадяни України [залишені зеки], нехай навіть і такі, що вчинили правопорушення, — каже Лисянський.— Те, що відбувається там зараз, — це просто кам'яний вік".

За минулі роки в "ЛНР" виявилися близько 5 тис. зеків, з яких 1,3 тис.— люди, яких засудила "нова влада".

Правозахисник пояснює: питання щодо ув'язнених офіційний Київ періодично піднімає на переговорах у Мінську. Але протилежна сторона на поступки не йде і випускати зеків, як і переводити на захід цілі колонії, не поспішає.

На волю виходять лише одиниці. Як це було в історії Ніхотіна, якого ледве звільнили за допомогою правозахисників і представників іноземних посольств.

Сам Ніхотін каже: майже всі ув'язнені хочуть переходу в Україну. "Там [у "ЛНР"] ставлення до людей, як до худоби. І вирватися із зони можна тільки дивом", — підсумовує він.