Навчання протягом життя – це світовий тренд. Економіка швидко змінюється, а тому люди змушені підвищувати кваліфікацію чи навіть отримувати нові професії.
Та з іншого боку є суто українська специфіка. Станом на 2017 рік 80% українців отримали вищу освіту, 60% з них – державну. І це виглядає як шведський стіл та радянські туристи: побачивши вперше стільки їжі в одному місці, люди починають набирати все більше, виносять з собою, накопичують в номерах. І так в Україні не можуть заспокоїтись вже 28 років. Люди бачать – є безкоштовна вища освіта. Незрозуміло, навіщо вона треба – але раз лежить, значить можна взяти.
Є думка, що у всьому винні роботодавці, які вимагають диплом навіть там, де він не потрібен. Та як на мене, це проблема курки і яйця.
У нас існує величезне обезцінення дипломів. З одного боку, роботодавців можна зрозуміти: таким чином відсіюють зовсім неадекватних людей, які не змогли здобути освіту навіть за таких умов. З іншого – найчастіше такі вимоги є абсурдними, бо диплом майже нічого не говорить, але в такий спосіб роздувають бажання хапати їх ще більше.
У нас існує величезне обезцінення дипломів
Та вирішити цю проблему можуть не роботодавці, не люди, а держава, яка просто зменшить величенну роздачу дипломів, а вивільнені гроші сконцентрує на вузах, які залишаться. І відтак зробить їх більш якісними.
Наразі величезна маса української освіти неякісна. І зрозуміло, що після закінчення вузу люди починають шукати щось якісне. Зрештою, обираючи професію, вони виходили з того, де буде краще навчатися, чи що їм доступно.
І ось маємо – на право і філологію подали по 60 тисяч заявок.
Люди думають, що ці предмети підуть їм легше. І, як на мене, це відображає глибоку кризу викладання математики і природничих наук в українській школі. З гуманітарними науками як буває? Не зрозумів одне, не зрозумів інше, але якось орієнтуєшся. З математикою інакше – не збагнув першу тему, потім другу, і на третій вже просто випадаєш. Величезна кількість людей банально бояться фізики і математики, бо розуміють, що коли навіть вступлять на ті факультети, то просто вилетять. Або ж навпаки – деякі вчаться скоріше, а тому змушені нудьгувати, втрачають інтерес.
З іншого боку я погоджуюсь, що у професійному житті все більш важливими стають загальнолюдські навички: вчитися самостійно, працювати в команді. А також бути психологічно автономним – тобто ставити цілі та складати план їх втілення, а не просто виконувати накази, як часто-густо вчать в українських, та і взагалі всіх стандартних школах у світі. Тим не менш, специфічні навички очевидно залишаться важливими. Як ти не вивчай критичне мислення, а це не замінить вміння програмувати та оперувати.
То як зрозуміти, ким хочеш бути?
Єдиноможливий підхід – спробувати провести експеримент. Дитина визначає кілька цікавих для неї професій – і бажано зробити це не в 11, а як мінімум у 9-10 класі. Затим разом з батьками складає список експериментів, які допоможуть зрозуміти – а чи справді мені подобається ця професія, чи лише ідея про неї? Можна прийти тематичні онлайн-курси, можна спробувати волонтерські проекти, стажування.
Так стане зрозумілим – це ваша професія, чи фантазія, яка згодом розіб’ється об реальність.
Колонку записано в рамках авторської програми Ілони Довгань Напівранок в ефірі Радіо НВ
Повну версію програми можна подивитися тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени