Школа без оцінок

Як позбавити дітей страху перед оцінками і зробити так, щоб вони бігли до школи щасливі, з думкою про дивовижну пригоду, якою і має бути справжнє навчання

Олексій Греков,
співзасновник і директор
зі стратегічного розвитку
приватної школи Афіни

З дитинства я ненавидів оцінки. Мама зберегла щоденник за 4‑й клас. Його сторінки густо списані червоними чорнилами. Вербальні оцінки (у побуті — зауваження) варіювалися від "Крутиться, заважає іншим" до "Кидався гумкою в портрет Леніна". Числові відмітки теж були представлені повним спектром від 5 до 1. Найчастіше зустрічалося: "Поведінка — 2".

Розумію тепер вчителів. Я був, як зараз кажуть, гіперактивною дитиною, непосидючою, "з шилом в дупі". Мабуть, таким і залишився. Але в той момент мені було не до теоретичних викладок. Чи не кожен тиждень у щоденнику закінчувався записом, що запрошує батьків у школу. Прочитавши це, батько зазвичай хмурився і діставав із шафи ремінь. Деколи цього було досить, але іноді ремінь походжав по тій частині тіла, де у мене жило шило. В ці хвилини я жадав лише одного: щоб усі щоденники, червоні чорнила та оцінки згинули без сліду. Мрія, знайома багатьом учням.

І як з таким бекграундом я став вчителем? Та ще й співдиректором школи? Майже випадково. Але при цьому одна думка гріла: я вигадаю, як скасувати оцінки.

Ми дуже довго експериментували. Вводили то кружечки і квадратики, то наклейки і фішки, то накопичувальні бали. Але чим далі, тим ставало зрозуміліше, що звичайний шкільний бал насправді є мішаниною з чотирьох різнотипних оцінок, і робити з однієї цифри який‑небудь висновок про успішність чи неуспішність дитини неможливо. Та й шкідливо.

Перший вид оцінки цілком розумний: ми порівнюємо роботу учня з еталонним зразком. Наприклад, у диктанті всього дві помилки — отримуй 10, двадцять помилок — отримуй 2. У цій оцінці немає нічого образливого, вона зрозуміла. Але не для кожного виду роботи можна знайти відповідний еталон.

І тоді вчителі обирають у якості еталона іншу людину. “Ось бачиш, Артеме, як Саша розповів віршик,— виразно, не те що ти! Тому у Саші 12, а у тебе — 9". А у Гліба 6, тому що Гліб затинався. А те, що Гліб здійснив подвиг — вперше вивчив такий величезний вірш і зміг подолати сором'язливість,— не враховується. І що говорить Гліб? "Я більше ніколи не вчитиму ваші дурні вірші!" І він правий. Та і з Артемом не все гаразд: Саша артистичний, а Артем — ні, йому ніколи не вдасться перевершити Сашу, а значить, на все життя в ньому засяде скалка: я не здатний до творчості, я не можу виступати на сцені, і ще купа комплексів, з якими безуспішно намагаються боротися дорослі люди.

І тоді розумні вчителі починають вводити третій вид оцінки: "коригуючу", покликану нівелювати різницю в здібностях учнів. “Чудово, Глібе! Вивчив такий великий вірш! 12 балів! І тобі, Артеме, 12, тільки наступного разу розповідай виразніше". Але навіщо потрібна оцінка, в якій відсутня функція розрізнення? "Я взагалі нічого більше не вчитиму!" — свідчить загальний вердикт.

І тут з'являється четвертий вид: "сигналізуюча" оцінка. "Я тобі не повчу!" — ніби говорить вчитель і викочує Саші і Артему по двійці. Далі вступають батьки, і в хід йдуть або ремінь, або довгі бесіди.

Шановні батьки! Якщо дитина притягне вам 6 у щоденнику, не допікайте її питаннями: найімовірніше, вона дійсно не знає, чому там 6, а не 10 або 2.

“Ну, добре,— скаже читач.— Що ви пропонуєте? Як визначати, хто з дітей краще знає алгебру або історію? Адже їм атестат отримувати!" Не стану тримати театральну паузу.

Є простий спосіб, що прекрасно працює при вивченні іноземних мов. Це фіксація рівня володіння мовою. Аналогічні освітні рівні можуть бути використані при вивченні будь-якого предмета.

“І все? — скаже освічений читач.— Але це ж є в шкільній системі оцінювання. Початковий, середній, достатній і високий рівні — для кожного класу з кожного предмету".

Так, знаю. Цю систему вводили з найкращими намірами, і вона могла б запрацювати, якби не дві помилки, які вбили її в зародку. По-перше, критерії досягнення рівня складені так неконкретно, що три різних викладача можуть зробити три різних висновки з приводу знань одного і того ж учня. По-друге, рівні прив'язали до числової оцінки. І все. Рівні померли. Діти, як і раніше, отримують бали, які потім усереднюються двічі на рік, потім ще раз — в кінці року і, нарешті, переводяться в освітній рівень, що фігурує в статистичних звітах.

“Але стривайте, адже ще існують рівні вивчення предмета — стандартний, академічний та профільний! Діти навчаються за різними програмами. Чим це вас не влаштовує?"

Дуже влаштовує. Але працює тільки для старшої школи і в атестаті не фіксується, на якому рівні ти вивчав кожен предмет. Ось приклад. Два підлітка проходили біологію: один на рівні стандарту, другий — на профільному рівні. Перший — відмінник, другий — трієчник, в атестаті стоять 12 і 6 відповідно. Але співбесіда показує, що особливої різниці в знаннях не спостерігається, більш того, у трієчника охоплення ширше і глибше розуміння. Як це корелює з оцінкою в атестаті?

Жодна із запропонованих систем не підходить для повсякденного використання. Тому хочу запропонувати просту і зрозумілу рівневу систему оцінювання навчальних досягнень, яку ми розробили і впровадили в нашій школі.

Система складається з чотирьох компонентів (повторюю, компонентів — не рівнів), позначених латинськими літерами A, B, C і D.

Компонент D — це просто знання, те, що не можна вивести з іншого знання, а можна тільки взяти і запам'ятати: аксіоми, визначення, слова іноземної мови.

Компонент C — це навички, прості алгоритми, повторювані дії, які треба просто довести до автоматизму: скорочення дробів, визначення масштабу, побудова питального речення в англійській мові.

Компоненти D і C можуть бути перевірені звичайним тестом, оскільки тут можна задати чіткі критерії перевірки результату: кількість правильних відповідей, швидкість виконання і т. п.

Компонент B — це вміння, складні алгоритми, відкриті питання і нетривіальні задачі, що вимагають від учня розуміння суті явища і припущення, які наявні у нього знання і навички знадобляться для відповіді або рішення. Наприклад, можна запропонувати написати есе на задану тему або вирішити олімпіадне завдання, або описати англійською погоду за вікном. Рішення може бути неправильним. Але це неважливо. Відкрите питання може і зовсім не мати правильної відповіді. Тут перевіряється інше: чи вміє учень думати, порівнювати, робити висновки. Тут добре працює дискусія, наприклад, між учнями. І завдання вчителя у тому, щоб визначити, чи здатен її учасник відстояти свою точку зору із залученням необхідного поняттєвого апарату.

І, нарешті, компонент A — "продукт". Продукт — це не просто щось, створене учнем. Це те, що кимось затребуване, тобто у продукту є споживач. Цей споживач і буде оцінювачем створеного продукту. Наприклад, старшокласник провів у молодших школярів урок, і діти чудово засвоїли матеріал, в чому вчитель зміг переконатися. Тоді цей урок і є "продукт", створений учнем. "Продуктом" може бути перемога у районній олімпіаді, або роль, зіграна в шкільному спектаклі, або знятий учнем ролик, який набрав певну кількість "лайків" на YouTube.

З цих чотирьох компонентів складаються три освітні рівні. Компоненти D і C дають рівень C. Три компоненти — D, C і B — дають в сумі рівень B, а всі чотири — рівень A.

Це не тільки просто, але й прозоро. Будь-який учень, починаючи вивчення будь-якої теми, вже знає ці критерії і може вибрати, який рівень з якого предмета для нього буде цільовим. Часом учень, який поставив собі занижену планку, раптом розуміє, що здатен на більше і готовий взяти рівень B, а може надалі й A. Але трапляється й зворотне.

У цієї системи є ще одна перевага: нічого не усереднюється. Учень отримує табель, в якому вказані всі теми з усіх предметів, вивчені в цьому році, і для кожної позначений досягнутий рівень. Завжди є можливість повернутися до пропущеної або незрозумілої теми, повторити її і скласти залік, зафіксувавши новий результат.

Чи позбулися ми оцінок? Ні. Для відпрацювання навику корисне порівняння з еталонним показником. Але ми практично позбулися свавілля вчителя, який вже не оцінює учня, а лише фіксує,чи взято рівень, який відповідає певним критеріям. Ми відійшли від "предметного шовінізму", коли вчитель, вважаючи, що його предмет найважливіший, змушує всіх без розбору з ненавистю заучувати аксіоми або зубрити вірші. Оцінка перестала бути стимулом, яким учитель хльостає недобросовісного учня. Рівень — це те, що ти хочеш і можеш взяти.

Нехай наші діти — неважливо, з шилом, як я, або спокійні і вдумливі, як моя донька,— позбудуться страху перед оцінкою і бігтимуть до школи веселі та щасливі, з думкою про дивовижну пригоду, якою і має бути справжнє навчання.