Я, здається, забув розповісти, як я тут нещодавно в'їжджав на Батьківщину. А в'їжджав я з України, через станцію Білгород - і ось яким чином.
У дверях з'явилася прикордонниця, вивчила позначки - і виявила, що відлітав я, три тижні тому, аж ніяк не в Україну, а в Ізраїль. Вона уточнила, ясно посміхнувшись: «На Батьківщину їздили?»
Я запропонував подивитися уважніше паспорт, а саме: графу «місце народження». «А, ну так», - сказала прикордонниця.
Вона ще трохи поколупалася з моїм документом, провела по своєму сканеру - і раптом відійшла по коридору. І там деякий час стиха про щось з кимось говорила. З цієї розмови я зміг розчути тільки своє шипляче прізвище, після чого в купе заглянула інша допитлива прикордонниця: чисто подивитися на цього Шендеровича.
Потім повернулася перша - і віддала паспорт. І я ліг у міркуванні поспати, але даремно: через деякий час в купе знову постукали.
За дверима стояв молодий старлей. Він попросив мій паспорт. Я сказав: так вже перевіряли наче. «Повторна перевірка», - повідомив він. Ну, повторна так повторна. Я віддав паспорт - і старлей, погортавши пару хвилин, знову пішов з ним кудись. Але набагато далі, ніж перша службовець: зовсім пішов геть з вагону. Хвилин на десять, однак.
Куди вони відходили усі по черзі, з ким погоджували моє повернення на місце прописки?Потім повернувся і дав мені мій паспорт. Все дуже чемно, і сам дуже симпатичний. Я запитав: а з чим була пов'язана повторна перевірка саме мого паспорту? «Просто так», - збрехав симпатяга.
Батьківщина, розкажи мені: що це було? Куди вони відходили усі по черзі, про що шепотілися, що з'ясовували, з ким погоджували моє повернення на місце прописки?
Що зі мною не так, Батьківщина? Або з тобою?
Ти скажи, не соромся. Психіатри радять не тримати проблему в собі. Поговори зі мною, Батьківщина.
Текст публікується з дозволу автора