Не раз натрапляв на обговорення того, що таке українська ідея. У тому сенсі, що в цивілізованих країнах національної ідеї немає, а живуть вони добре. І крайньої невизначеності самої української ідеї.
Це дуже популярна точка зору, зокрема, в Одесі, де є ідея, як би сказати, одеська, і вона полягає саме в тому, щоб жити добре, ідеями не морочитися, розмовляти російською з перебільшеним одеським акцентом і поважати криміналітет.
Спробую російською мовою сказати, що думає український переважно російськомовний поет єврейського походження, або, простіше кажучи, єврей про українську національну ідею. Із застереженням – я ідентифікую себе з Україною, є свідомим громадянином своєї країни.
Мені українська ідея здається цілком екзистенціальною: вона полягає в тому, щоб світова спільнота визнала саме існування нашої країни, її межі, щоб ніхто не посмів відкрито говорити, що немає такої країни, а є територія, що немає такої мови, а є жаргон, діалект, що немає такої культури, а якщо і є, то це недокультура недолюдей.
Українська ідея – зажити своїм домом, не піддаючись нескінченним поділамУкраїнська ідея включає в себе пасіонарність – українці готові гинути за своє право існувати. Тому що інакше вони знову стануть молодшими хитруватими братцями, фольклорними персонажами, кумедними, іноді злісними. Ну, зрозуміло.
Українська ідея – зажити своїм домом, не піддаючись нескінченним поділам-переділам, неприпустимому тиску сильних сусідів.
Українська ідея – відновлення історичної справедливості та біографії країни, так, скажімо, людина, що втратила документи, прагне їх відновити, а людина, що втратила пам'ять, намагається пригадати. Так, при такому відновленні один міф може змінити інший. Але героїчний міф краще ганебного – так дітям легше рости і дорослим легше працювати для блага країни.
Текст опубліковано з дозволу автора