Що для мене національна єдність? Я мала честь виступати на Форумі з промовою та спробую донести свою емоцію коротко.
Єдність як результат загрози, чи осмисленого прагнення бути частиною спільноти? Перше є явищем тимчасовим та нестійким. У 2014−2015 роки суспільство було неймовірно мобілізованим та об'єднаним, адже розпочалась російська агресія, у результаті чого ми втратили людей та території. Наш сусід скористався неймовірною слабкістю держави та вдарив у спину. Шакал захопив, забрав, відрізав від неймовірно ослабленої інституції. Він не виграв, не доблесно переміг, а вкрав у слабкого.
Суспільство мобілізувалось, продублювало роботу відсутніх інституцій, забезпечило тил та фронт, чоловіки без вмінь та навичок взяли до рук зброю та пішли захищати кордони, інші - робили що вміли та могли, совісно та відповідально. Цей сусід не може жити без ворога, інакше імперія впаде, бо саме так вона мобілізує власне суспільство, яке за інших умов почне задавати питання про розподіл ресурсів, ефективність еліт, корупцію.
Як пасажир групується перед ударом в транспортному засобі, так кожен з нас у 2014−2015 роках проходив краш-тест та був максимально мобілізованим. Але це виснажує, породжує неймовірний колективний посттравматичний синдром. Жити на такому адреналіні не можна довго. Ця єдність також є інстинктом на виживання, а не розвиток.
Я мрію про усвідомлене прагнення бути частиною великої української спільноти: конкурентної, креативної, неймовірно мобілізованої, зі спільною картинкою майбутнього. Суспільство від Заходу до Сходу можуть єднати цивілізовані та цілком обґрунтовані речі, як усвідомлене прагнення безпеки, справедливості, захисту прав людини. Моє право на життя не дорожче, ніж ваше. Безпека та комфорт, коли у вас проблема і ви не тікаєте від поліцейського, а звертаєтесь до нього/неї за допомогою. Коли кожен відчуває, що за вчиненим злочином буде правосуддя і на землі, й на небі. Коли я приймаю вашу позицію, доки ви не піднімаєте руку на мене за мою інакшість та якщо моя позиція є реалізацією мого права, а не свідомим зловживання ним.
Як говорив сьогодні Олег Сенцов, для нього водорозділом є питання, чий Крим, а от для мене, з ким ми воюємо. З РФ. Крапка. Зі своїми громадянами ми говоримо. 70 років СССР — не вирок. Пропаганда не стала запобіжником знищення цього монстра. І 5−10 років під окупацією — не вирок. Наратив про громадянську війну — російська пропаганда. Стороною конфлікту є РФ.
Для мене цінністю є Україна і я готова почати говорити з кожним, для кого велика, європейська, демократична держава є цінністю. Спільна картинка майбутнього є важливою, але РФ залишається ворогом і з цією країною ми почнемо дискутувати після їх каяття. І після Путіна.
Безпека, справедливість та права людини, які послідовно є базовими, формують довіру. Якщо над цим працюватиме влада, громадянське суспільство та бізнес. Нація політична більш пасіонарна, ніж мешканці якихось територій: східних, західних, центральних.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ