Адміністрація Обами не виявила ніякої цікавості до того, щоб змагатися з Росією у військовій сфері в Сирії, і тепер, ймовірно, розуміє, що інтереси Росії та Америки у сфері безпеки практично ніде не збігаються.
Москва не зацікавлена в ініціативах щодо контролю над ядерним озброєнням і підтримує договори про нерозповсюдження тільки на словах (наприклад, РФ нічим не допомагає у розв'язанні проблеми Північної Кореї, чітко дотримуючись прикладу Китаю, а також не бере участі в подальшому забезпеченні угоди у форматі 5+1 з Іраном). Вона ніяк не допомагає утримати від розпаду понівечений війною Афганістан або зупинити конфлікт в Ємені. Сирія була єдиною зоною гарячої війни, де співпраця раніше здавалася можливою, але Москва показала, що це не так. Джону Керрі, ймовірно, доведеться змиритися з сумним фактом, що на цей момент конструктивні варіанти співпраці з Росією вичерпалися.
Це ставить перед американською адміністрацією, яка йде, непросте завдання врятувати Алеппо від подальшої гуманітарної катастрофи без провокування збройного зіткнення з РФ.
Вашингтон може виявити, що багато учасників сирійської катастрофи – включно з Йорданією і, можливо, навіть Туреччиною – відрізняються набагато більшим почуттям відповідальності, ніж Москва. Їх дуже непокоїла монополізація постконфліктного врегулювання Керрі і Лавровим. Для адміністрації Обами, можливо, набагато вигідніше активно співпрацювати з цими сторонами, яким є що втрачати в разі продовження війни – або перемоги Башара Асада.
Що стосується Росії, то США слід продемонструвати – рішуче, але не грубо – що «незамінність» Кремля – не більше ніж порожня гра, оскільки він не інвестує політичний капітал або матеріальні ресурси у забезпечення миру.
Путін, насправді, не такий вже й хороший у балансуванні на межі війни і майже напевно віддасть перевагу деескалації перед конфронтацією, але він очікує, що роз'єднаний Захід відступить. Його слід переконати в протилежному. Не так давно Путін озвучив довгий список умов, необхідних для продовження домовленості з США про утилізацію плутонію, серед яких виведення батальйонів НАТО з країн Балтії і компенсування Росії збитків, завданих санкціями. Це дозволяє припустити, що він або говорить не всерйоз, або переоцінює важливість угоди про утилізацію плутонію для США.
Вашингтон, зрозуміло, не погодиться на жодну з цих вимог, але можливо – навіть до відставки нинішнього президента – показати, що гра Росії шкодить їй самій. Почалися розмови про нові санкції, особливо в Німеччині, але це навряд чи ефективна відповідь. Політичні хвастощі Москви підкреслюється постійним військовим блефом, оскільки реальні її військові потуги в Сирії вельми скромні. Життєво необхідно зловити Росію на цьому блефові, не спровокувавши її при цьому на пряме зіткнення.
Криза у відносинах з Росією, і особливо поведінка РФ у сирійській війні стали несподівано важливою темою американської президентської кампанії. Це означає, що нова адміністрація може почати з низки жорстких заяв, а не з чистого аркуша. Значущість риторики під час кампанії невелика, але новому президентові доведеться продемонструвати як готовність протистояти експериментам Росії щодо проекції сили, так і готовність відновити Сирію після катастрофи, яку їй довелося пережити.
Москва може спробувати перешкодити врегулюванню в Сирії, але вона вже працює на межі своїх ресурсів і здатності підтримувати режим Асада.
США, які вже взяли на себе провідну роль в боротьбі з ІД, мають також очолити широку коаліцію, завдання якої відновити поранену Сирію після того, як конфлікт закінчиться. Росія не може бути помічником у розв'язанні проблеми, а значить, до неї потрібно ставитися, як до частини проблеми.
Більше не можна тішитися ілюзіями щодо того, хто такий Путін, і на його спроби випробувати на міцність США потрібно дати адекватну відповідь – в Сирії і не тільки.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок. Републікування повної версії тексту заборонено
Більше точок зору тут