«Зазвичай історичні порівняння, що стосуються російського лідера Володимира Путіна, йдуть далеко в минуле», - пише відомий російський шахіст і опозиціонер Гаррі Каспаров у колонці для Newsweek.
Одноосібна диктатура, яка здійснює вторгнення і анексію сусідньої країни під пристойними етнічними гаслами, гуртуючи при цьому власний народ з допомогою пропаганди ненависті і помсти – історичні аналогії очевидні.
«Коли я використовував термін аншлюс щодо вторгнення Путіна в Крим, це ще не було загальноприйнятим, - продовжує автор. – Тоді мене розкритикували за перебільшення, а через кілька місяців підносили як провісника – сумна правда мого життя, коли мова йде про темні події в путінській Росії протягом останніх 16 років».
Останнім часом аналогії з Путіним проводять зовсім в іншому напрямку – погляди спрямувалися через Атлантичний океан до Сполучених Штатів. Участь відомого мільйонера Дональда Трампа в президентській гонці спровокувала хаос у виборчому циклі. Його кампанія постійного обурення привернула тверду меншість на праймеріз Республіканської партії, а в поєднанні з потужним висвітленням у медіа вона перетворилася з тривожного жарту в загрозу пробитися на загальнонаціональні вибори.
Порівнюючи політичні фігури і рухи минулого і сьогодення, легко помилитися, зазначає Каспаров. На перший погляд, Путін і Трамп не мають нічого спільного: агент КДБ, який тихо прийшов до влади, проти пихатого магната. У Путіна немає такого вміння справляти ефект, як у Трампа. Диктатору, який повністю контролює суспільство, не потрібен подібний популізм. Російське телебачення зобов'язане запобігати перед Путіним 24 години на добу, в той час як американські телемережі роблять це для Трампа за власним бажанням.
В ході передвиборної кампанії Трамп говорив про те, що буде добре ладити з Путіним. І це, безперечно, правда. І Трамп, і Путін турбуються виключно про власний вплив та престиж. Вони не стануть обговорювати інтереси менших країн, які стоять у них на шляху, не кажучи вже про такі непотрібні речі, як демократія і права людини.
«Трамп з радістю стане черговим підлабузником Путіна на Заході – після італійця Сільвіо Берлусконі і німця Герхарда Шрьодера», - зазначає колумніст.
Переклад НВ
Повну версію колонки Гаррі Каспарова читайте на Newsweek
Більше точок зору тут