Стежачи (або, точніше вже згадуючи) події в Грузії, ми упускаємо «політичну кризу» в Абхазії. Нагадаю, що цей регіон став своєрідним заповідником для апробації механізмів політичного впливу та гри в демократію. Не маючи власних на 100% лояльних політичних груп, Кремль ставив на конкуренцію між ними та поступове створення «своїх» політичних рухів.
Регіон ідеальний для експериментів — невеликий, у військовому та економічному плані повністю залежний від Росії. Можна було експериментувати і грати в народні протести та електоральні революції. Тож не дивно, що в Абхазії були вже щонайменше чотири масштабні політичні кризи (три з них супроводжувалися масовими протестами), після яких президент йшов зі своєї посади. Так, Росія вчилася «грати в Майдан» — усі три повалення президента через протести відбулися після 2014 року. Ну і, нарешті, ще один аспект — в Абхазії дійсно є свобода слова. Зі своєю специфікою, але є.
Такі особливості національної політики вимагали керівної руки. Цю функцію довгий час виконував Владислав Сурков. У 2019 після потрапляння в опалу «здав справи» Віктору Козаку.
Росія вчилася «грати в Майдан»
Але Козак, який курирує електоральні процеси в Грузії та Молдові, не показав належного результату. І в цей же час в Абхазії знову спалахнуло. Формальна причина — інвестиційний договір із РФ, яким відкривалися можливості для, фактично, скупки всієї нерухомості регіону великим російським бізнесом. Абхазький парламент спочатку раз по раз зривав терміни «ратифікації», а потім «встав на диби» і опозиційні депутати закликали народ на вулиці.
Демократія? З одного боку, так, з іншого — не зовсім. Ратифікація інвестиційного договору ламала стару і вигідну одній персоні схему. Суть у тому, що в поточному стані відносин безперешкодно займатися відчуженням землі, будівництвом могли структури, пов’язані з МО і Шойгу особисто. А інтерес до регіону виявляли в оточенні Сергія Чемезова і брати Ковальчуки. Паралельно Сергій Кирієнко все більше і більше замикав на собі питання просування російського впливу і російської «м'якої сили».
Далі все просто. Шойгу втрачає. Козак, як куратор регіону, виявився недостатньо неефективним у Грузії та Молдові. Ідеальний момент для великої кризи в маленькій «республіці». Одним словом, президент республіки Абхазія Аслан Бжанія йде у відставку. Не відразу, але після початку протестів РФ раптом зупинила виплати зарплати абхазьким бюджетникам. Формально могла — був рядок у планах підтримки — Абхазія мала почати заробляти сама. І був скандал з ультиматумом, який поставили Бжанії влітку 2024 року — або ратифікація і гроші, або «грошей немає, але ви тримайтеся».
Одним словом, протести, відставки, безліч кандидатів на пост президента. І новий куратор регіону — Владислав Сурков побачив можливість показати свою ефективність. Точніше, він не куратор, а менеджер. Куратором стає (і вже не приховує цього) Сергій Кирієнко.
Який, витримавши театральну паузу, показав, хто переможе на президентських виборах. Один із кандидатів у президенти (за сумісництвом в.о. президента) їде до Москви і домовляється про продовження виплат зарплат бюджетникам Росією. Те, що не могли інші цей «зробив за один день» — виплати пішли з учорашнього обіду. Паралельно з цим Кирієнко відмовив у зустрічі послідовно всім п’яти опозиційним кандидатам у президенти.
Вибори відбудуться 15 лютого. Уже скоро. Але важливо, що буде після. І тут важливим знаком стає порушення питання про розвиток відносин із Грузією. І відповідь «ні про які відносини мови бути не може, поки Грузія не підпише документ, що зобов’язує відмовитися від застосування сили щодо Абхазії». Розгойдування теми і фактично ультиматум Тбілісі відбуваються на тлі протестів у Грузії. А тепер моделюємо ситуацію — таки відбуваються переговори Бадри Гунби з новим президентом Грузії Міхеїлом Кавелашвілі. За посередництва РФ. І створюється якась «дорожня карта» майбутньої реінтеграції (або нормалізації відносин). Такий сценарій був неможливий у попередні роки, але зараз його ймовірність різко зросла. Партія Грузинська мрія отримує електоральні бали (реальну підтримку і вдячність населення) як партія, що просунулася у справі реінтеграції.
Росія отримує збільшення впливу на Грузію. А також прекрасний кейс «врегулювання конфліктів», який демонструватиме на зовнішній арені.
І тут ми підходимо до головного. В Україні війна і переговори у 2025 році можуть початися і навіть завершитися підписанням якогось документа. Після чого вибори. І тут кейс Абхазії вкрай важливий оскільки:
а) Цілком імовірним є підписання якоїсь дорожньої карти. Вона може стосуватися лише гуманітарних питань, може захоплювати питання економіки або навіть мати політичну складову. Для Москви важливий «процес» (тут доречно згадати Мінські домовленості). І ми маємо прізвища куратора і менеджера. Обидва не вперше працюють «по Україні».
б) Ми маємо парламентські вибори в Молдові, які в Москві сприйматимуть як тренування перед спробою впливати на вибори в Україні. І ми маємо любителя яскравих електоральних кампаній і створення неявних механізмів впливу, який повернувся з «політичного заслання» (Суркова). А поруч людина, яка монополізувала вплив на російський інтернет і підібрала під своє крило залишки медіа-імперії Євгена Пригожина.
Хоча б з огляду на ці два пункти кейс Абхазії варто вивчати. Можна побачити, як працюють механізми, що вже сьогодні запускаються щодо України.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV