Інтерв'ю з радником Залужного. Ден Райс — про те, чому український контрнаступ шокує світ і як після перемоги приборкати Росію

Все це сталося на початку війни. Залужний вів битву під Києвом, а я з ним розмовляв по Zoom. Ми говорили про лідерство, розвиток лідерів, і це була чудова розмова. Наприкінці я зголосився допомагати, якщо йому знадобиться моя допомога. Він сказав: так, мені знадобиться ваша допомога. Отже, я полетів до Польщі, не маючи жодного уявлення, що я буду робити в Україні. А вже наступного дня зустрівся з генералом Залужним. Він попросив мене бути його спеціальним радником.

Звичайно, я йому нічого не раджу, бо генералу Залужному не потрібні мої поради. Але я маю свою роль в комунікаціях. США не мають тут військ, і існує велика прогалина в актуальній інформації між Києвом, Німеччиною, де дислокуються наші підрозділи, і Пентагоном. Я намагаюся її заповнювати. Я багато пишу статей на тему української війни та розповідаю про війну в Україні, став таким собі маркетологом України для англомовної аудиторії.

В якийсь момент я потрапив на радари Американ Юніверсіті Київ, посла Курта Волкера та першого президента АЮК Ріка Шенгроу. І мене залучили на посаду президента університету.

— Менш ніж за тиждень, ми стали свідками кількох помітних політичних подій. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна. Путін вперше відвідав Маріуполь. А посол республіки Польща заявив, що Польща вступить у війну з Росією, якщо Україна програє. Чи свідчить цей перелік подій, що простір для будь-яких компромісів та переговорів з Росією за ці дні значно звузився?

— Я вважаю, що це все дуже позитивні знаки для України. Візит Путіна в Маріуполь швидше демонструє його відданість війні, що звичайно не дуже добре, але вже як є. Ця його постановочна фотосесія біля однієї відремонтованій будівлі серед зруйнованого вщент міста — ніхто не купиться на таку ганебну реконструкцію. Рішення Міжнародного кримінального суду — потужний крок, що надсилає сигнал світові, іншим диктаторам та іншим агресорам не робити те, що робить Путін. Це ще один цвях у труну Путіна. Польща теж проявляє себе як потужний союзник України, вони не тільки роблять політичні заяви, але й допомагають Україні усім. І я думаю, що вони отримають нові F-16 взамін тих МІГів, які передадуть вам. Тож кожен стане сильнішим союзником.

І так, малоймовірно, що якісь компроміси з Росією можливі. З божевільним не можна йти на компроміс. Україна має повернути свої кордони від 1991 року. А після перемоги сюди одразу і обов’язково мають прийти міжнародні сили, як ми зараз їх маємо в Південній Кореї. Агресор малоймовірно піде в наступ на міжнародні сили. Зрештою Україна має стати частиною НАТО. І тоді стаття 5 буде задіяна, якщо Росія колись повернеться. Але до того часу важливо привести сюди міжнародні сили і пройти процес вступу до НАТО.

— Війна в Україні від осені вийшла на певне плато. Як би ви охарактеризували стан війни на зараз? І що, на вашу думку, може змінитися протягом наступних двох-трьох місяців?

— Я вважаю, що Бахмут — це місце, куди пішла вмирати російська армія. І я думаю, що Путін продовжує робити промах за промахом, порушуючи всі принципи війни. Рік тому він напав на Україну не в той місяць. У лютому в цих умовах не атакують. Але він продовжив атакувати цього року в лютому та березні. І все, що він робив, це «з'їдав» свою армію. Тож атакуючи на відкритій місцевості, піхотою проти артилерії, вони втратили так багато росіян. Сьогодні українська армія вбиває близько 25 000 російських солдат на місяць. Десь такими будуть цифри за березень. Близько 75 тис. пораненими. Усі найкращі підрозділи російської армії знищуються. Жахливий час для атаки. Тому, коли настане правильний час для наступу, а це весна, Україна матиме набагато сильнішу армію, набагато краще забезпечення, ніж це було рік тому. І ви повинні перейти в наступ, щоб відвоювати позиції. І я вірю, що цієї весни Україна матиме дуже потужний контрнаступ, який шокує світ.

— Дійсно, є багато заяв про те, що російська армія виснажена, але, тим не менше, Росія залишається небезпечним противником. Яких неприємних несподіванок все ж варто чекати від росіян в бою найближчим часом?

— Невідомість завжди лякає. Ви не можете дозволити страхам божевільного зупинити вас від повернення своєї землі. Звичайно, є побоювання, що вони можуть застосувати хімічну зброю, або навіть ядерну, що більш сумнівно. Я б сказав, що ймовірність розвалу російської армії зростає з кожним днем. Їх принижують до такого рівня, що вони не можуть швидко замінити свої війська, вони не можуть вербувати достатньо людей, навряд чи вони зможуть провести ще одну масову мобілізацію без того, щоб народ бунтував. І вони втрачають усе своє найкраще обладнання, усі свої найкращі техніку та боєприпаси. Я маю на увазі, вони вже звозять на поле бою танки Т-55. Це історичні музейні експонати. Вони привозять все більше старих речей.

Ця українська стратегія була блискучою: деградувати росіян протягом зими, а потім контратакувати, коли українська армія стане сильнішою та краще навченою і тепер матиме набагато кращу броньовану силу не лише з танків Leopard, а й бойових машин Bradley та MRAP, стійких до підривів на мінах. Таким чином, є набагато більше можливостей для входу в райони, які будуть сильно заміновані, які будуть сильно захищені, щоб прорватися, оточити та вбити російську армію.

— Якої зброї, окрім ATACMS, не вистачає сьогодні українській армії, щоб вести більш інтенсивні дії з меншими втратами?

— Що ж, я вважаю, що ATACMS є необхідними, і я вірю, що врешті-решт їх буде надано. Вони потрібні для того, щоб діяти в глиб районів і окупованих територій, куди ми зараз не можемо потрапити. Вам звичайно потрібні F-16, але ви їх не отримали. Добре, що вийде отримати кілька МіГів від ваших європейських союзників, це дозволить Україні проводити більше наступальних повітряних дій для підтримки наземних операцій. По суті український наступ буде доктриною повітряно-земного бою, яку НАТО відпрацьовував роками.

Було б добре, якби у вас були ATACMS, але й без них можливо йти у наступ. Україна зараз отримує потрібну зброю, і питання в кількості. Ми повинні продовжувати збільшувати кількість цієї зброї до перемоги.

—  Путін нещодавно зустрівся з очільником Китаю Сі Цзіньпіном. Зрозуміло, що Китай одночасно не хоче програшу Росії в цій війні. Яку допомогу Пекін може надати Росії?

—  Я думаю, що Сі Цзіньпін був би дурнем, якщо б втручався в цю війну зараз на боці Росії. Це не означає, що він цього не зробить, але, я думаю, що китайці грають у довгу гру. Ще два роки тому в світі було три великі воєнні держави — Росія, Китай і США, а тепер одна із них уже не є важливим конкурентом, завдяки тому, що українські військові знищили російську армію.

Зараз російська економіка в руїні, російська армія в руїні. Усе, що вони мають, це ядерна зброя. Їм особливо нема чого запропонувати світу. Ядерна зброя і газ. Вони, — заправка, яка прикидається країною. Сі Цзіньпін бачить, як все це відбувається.

Якщо він почне постачати великі системи озброєння в Росію, то весь світ піде проти нього. Він цього не хоче. Він хоче мати можливість економічно завоювати світ, хоче подобатися людям. Зараз з Росією він уклав деякі економічні угоди, які підуть на користь Китаю. Але, я думаю, що з військової точки зору, він був би дурнем, якби йшов на відкриту підтримку Росії та загострення ситуації. Єдині країни, які підтримують Росію на даний момент, — це Конго, країни Південної Африки та Білорусь. Жодна з цих країн не є легітимною країною і, ймовірно, ця підтримка сплачена грошима. Весь інший світ за Україну, і Китай не хоче йти проти всього світу.

— В Україні активно обговорюють статтю у Washington Post про українську армію та її проблеми. Об'єктивно проблеми є. Ми воюємо міксом зброї, міксом радянських та сучасних технік ведення війни. Які дії військового керівництва можуть сьогодні підвищити боєздатність української армії та як зберегти більше життів українських воїнів?

— Особисто я вважаю, що українська армія зараз є найсильнішою армією Європи. Вони роблять багато речей правильно. Звісно, ви воюєте тим, що збирають по всьому світові від Bushmasters з Австралії, до MRAP зі Сполучених Штатів, все, що ви можете отримати, ви збираєте разом. Будь-які роздуми про те, яка зброя була б кращою на полі бою в Україні - це розкіш, яка буде доступна лише через роки після перемоги. Зараз немає можливості вибирати. Ви берете все, що можете отримати, і використовуєте це з користю.

І українська армія довела, що є неймовірно інноваційною та адаптивною, а час навчання ваших солдатів набагато інтенсивніший та коротший. Після закінчення цієї війни українські військові будуть мати, чому навчити решту Європи. Зараз не час, але, я думаю, що отримані тут уроки будуть дуже важливими для Заходу, щоб засвоїти їх у випадку, якщо Росія нападе на одного з них, що теж можливо.

— Як би ви оцінили вікно можливостей для українського контрнаступу і закріплення результату? Є прогнози, що дуже важливо мати помітні успіхи на полі бою до осені, тому що в США з осені стартує передвиборча кампанія.

— Український контрнаступ, коли він відбудеться, буде перш за все, добре спланованою та, скоординованою атакою. Куди б він не прийшов, він, швидше за все, прорве російські лінії. І, я думаю, що з новою бойовою потужністю, яку має Україна, це може бути вирішальна битва. Чи виграє Україна у 2023 чи 2024 році, залишається лише здогадуватися. Готуємося до довгої війни, сподіваємося на коротку. Але я думаю, що буде велика вирішальна битва, яку Україна рішуче виграє. І це також надихне Захід продовжувати підтримку, продовжувати збільшувати озброєння, боєприпаси, посилювати навчання. Ніщо так не допомагає отримати підтримку, як успіх.

— На цей успіх в нас є час до осені?

— Я думаю що в реальності обмежують українську армію погода та місцевість. Зараз, у сучасному бою бронетанковими військами нерозумно атакувати взимку, що зробила Росія рік тому та продовжує робити. Тоді її війська застрягли на трасах, і це дозволило направити їх у зони вбивства. І так Україна змогла захистити Київ. У літні місяці бронетехніка може розкидатися й атакувати. Більшу частину російських бронетанкових сил знищено. І з кожним днем знищується все більше танків і все більше бойових машин. І з кожним днем прибуває все більше танків і бойових машин для України. І тому українські війська з кожним днем стають сильнішими. Росіяни стають слабшими.

Хороше вікно наступу — навесні та влітку, коли танкові сили можуть діяти. Тож часу для перемоги достатньо. Велике питання в тому, чи достатньо велика сила зібрана зараз, щоб подолати російську армію? Російська армія все ще дуже небезпечна. І прикро, що українці змушені йти на великі жертви. Але для перемоги потрібні правильні наступальні дії. Минулого літа українські військові не мали потрібної наступальної техніки. Цього літа вона з’явиться, і це літо буде вирішальним.

— Сполучені Штати вступають у виборчий період, і ми чуємо голоси республіканців Дональда Трампа, Рона Десантіса про невиправдані витрати американського народу на допомогу Україні у війні. Наскільки це занепокоєння на загал поділяє американське суспільство?

— Я думаю, що американська громадськість твердо стоїть за Україну. Я думаю, що американський Конгрес твердо підтримує Україну своєю більшістю. Лідерство, яке демонструє президент Зеленський, надихає весь світ і американців також. Є кілька гучних голосів як зліва, так і справа, на які преса любить звертати увагу, але вони поодинокі.

Українська перемога стане однією з найбільших перемог у військовій історії, і однією з найбільших перемог в історії НАТО, вся вона базується на мужності українських солдатів, без військ НАТО та США взагалі. Тож чому б нам не підтримати Україну до перемоги, коли насправді зараз потрібно просто виписати чек і надати розвідувальні дані? Це велика перемога та потрібна інвестиція в те, щоб знищити та принизити велику загрозу для світу. І Росія деякий час знову не буде загрозою.

НАТО було створено спеціально для захисту від російського вторгнення. Це оборонний альянс. Отже, НАТО нарешті виконує свою місію, хоч і підтримує країну, яка не входить до НАТО, шляхом підготовки зброї та розвідки.

— Ви багато часу провели на Близькому сході і стверджуєте, що Іран все одно передасть Росії балістичні ракети, не зважаючи на те, чи постачатимуть США ATACMS в Україну чи ні. На якому етапі цієї війни це може статися? І що сьогодні стримує Іран?

— Чому іранці обмежують постачання ракет в Росію — гарне питання. Можливо, це свідчить про певну стриманість іранського керівництва, але сподіватися на це не варто, варто готуватися до захисту від усього, що Іран може поставити Росії. А те, що не можна знищити, як іранські балістичні ракети, варто знищувати ще на етапі доставки їх в Росію. Це не просте завдання, проте, я думаю, що Україна намагатиметься це зробити.

Чим більше Росія програє, тим менше підтримки вона отримає від будь-кого з Іраном включно. Зрештою ніхто не хоче опинитися на неправильній стороні історії.

— Ви президент Американського університету в Києві, що почав працювати майже одночасно з війною. Як змінилася місія університету під час війни?

— Мабуть, я б не став президентом університету, якби не війна. Напевно, АЮК мав би більш академічного лідера. Але я спеціальний радник головнокомандувача, випускник Вест-Пойнта, ветеран бойових дій. Думаю, що роль президента університету зараз полягає в тому, щоб неофіційно представляти Америку в Україні.

Як університет, ми зараз робимо багато речей, які б можливо не зробили, якби не було війни. Наприклад, ми беремо участь у розслідуванні військових злочинів і співпрацюємо з Джорджтаунським університетом. І це справді велика місія. Ми зараз розмірковуємо над створенням мозкового центру, який об'єднає найкращі та найсвітліші уми Заходу та України. Подібно до Центру Маршалла, що був створений у 1972 році, щоб допомогти об'єднати найяскравіші уми, щоб обдумати виклики нашого часу. Подібно до корпорації RAND, яка була створена в 1945 році, об'єднавши всі американські уми, які збиралися залишити уряд. Мені здається це потрібно Україні тут і зараз. Щодо роботи університету загалом, ми плануємо зосередитись не тільки на високій кваліфікації наших випускників, але й на їхньому лідерстві. Кожен випускник нашого університету буде виховуватися як лідер майбутньої України. Такого лідерства дуже бракує в країнах, що довгий час були в радянському таборі, дуже важливо розпрощатися з клептократичними режимами, які були успадковані від радянського часу.

Щоб бути гарним лідером, спершу треба навчитися наслідувати, бути спостерігачем за найкращими. Бути лідером — завжди показувати власний приклад, розуміти де правильне рішення і завжди вибирати важке правильне рішення, не спокушаючись легким, або швидким, але не вірним. Цього ми прагнемо навчити наших випускників.