Що я дізнався про війну напередодні Різдва

Погляди

26 грудня 2017, 11:03

Нолан Петерсон

Міжнародний кореспондент The Daily Signal, колишній льотчик ВПС США і ветеран війн в Іраку та Афганістані

Війни у світі все не закінчуються, і іноді я думаю – а чи маю я право веселитися в цей час? Але потім я згадую про те, чому мене навчила війна

Вперше я побачив війну напередодні Різдва 2009 року. Тоді я був ще «зеленим» пілотом спецпідрозділу Військово-повітряних сил США (ВПС), і це була моя перша службова поїздка до Афганістану.

Я вже кілька тижнів перебував у цій країні, виконуючи в основному наглядові і розвідувальні польоти, які, як правило, полягали в тому, щоб нескінченно кружляти навколо цілі на автопілоті. Під час цих завдань, що тривали годинами, я міг спокійно жувати сендвічі, куплені напередодні.

Чесно кажучи, до того випадку моя служба в Афганістані не особливо відрізнялася від тренувальних завдань, які я виконував, поки служив у Флориді. Якщо не брати до уваги види гір і розпливчастого уявлення про те, що десь на одному з цих темно-коричневих клаптиків землі ховається ворог, все було таким же, як у Флориді. Тільки бронежилет, заряджений пістолет і захований за моїм сидінням карабін М-4 час від часу нагадували мені, що це все ж таки щось більш серйозне, ніж просто навчання. Але я ще не бачив справжньої війни. Я змушений був повторювати собі, що десь там, внизу, вона все ж таки є. Інших доказів у мене не було.

Щасливого Різдва

Як я і сказав, мій перший бій відбувся напередодні Різдва. Моїм командиром став старший і більш досвідчений пілот. Він багато знав про війну. В ту ніч ми повинні були вести спостереження за спецоперацією, метою якої було підлетіти до того місця, де, ймовірно, ховався лідер Талібану. Захопити в полон або вбити його – таким було завдання.

Кожне Різдво я згадую ту ніч в Афганістані

Ми почали спостереження, передавали все необхідну інформацію по рації і виконували інші речі. Раптово отримали жахливу команду «підготуватися до бою». Американські підрозділи вели вогонь всього в декількох милях від нашого місця розташування. Голос військового, який координував дії бойових вертольотів, звучав на тлі жахливого шуму. Ми вже наближалися до місця бою, як вибухнула бомба.

Спалах, а потім засвічена помаранчева куля почала підніматися з землі, наче це був схід сонця. Не пам'ятаю дослівно, що сказав командир в той момент, щось на зразок «вороги мертві, американці в порядку». Але я точно пам'ятаю одну фразу, яку в той момент хтось вимовив: «Щасливого Різдва!»

Під час тієї операції не постраждав жоден американець. Після того, як я повернувся на базу, я багато думав про ту ніч, розуміючи, наскільки важливою вона стала в моєму житті. Безумовно, це був лише перший військовий досвід. Але до того випадку моє життя ніколи не була в небезпеці. Я бачив війну здалеку, лише слухаючи по радіо, як безстрашні американські пілоти знищують наших ворогів. Але цього разу я вніс свій, нехай навіть і мікроскопічний, внесок в хід війни, і я був не непотрібний.

Нескінченна війна

Кожне Різдво я згадую ту ніч в Афганістані. Звичайно, відтоді у мене додалося досвіду – і як у пілота, і як у військового кореспондента. Війна стала невід'ємною частиною мого життя. Але Різдво не дає мені забути, що американські війська досі перебувають в Афганістані. Як і в інших незліченних гарячих точках по всьому світу.

Американські військові проводять військові навчання в Східній Європі і Південній Кореї, будучи важливим стримуючим фактором проти військової агресії з боку таких країн, як Росія і Північна Корея.

Все життя моїх колег пройшло крізь низку таких військових операцій. Деякі з молодих військовослужбовців вже й не пам'ятають, яким був світ до 11 вересня 2001 року.

Востаннє США святкували по-справжньому мирне Різдво у 2000 році. Тоді я ще навчався в Академії ВПС США. Мені було всього 18, і я потроху звикав до життя військового. Але, якщо чесно, я зовсім не хотів, щоб війна стала її частиною. Я, як і багато інших, до трагедії 11 вересня, сумнівався, що моя країна коли-небудь знову зважиться воювати.

Але через дев'ять місяців все змінилося. Відтоді наші війська щорічно виконують різні спецоперації в період різдвяних свят. І саме в ці дні я пишаюся американцями, чоловіками і жінками, які добровільно пішли воювати. (...)

Привід для свята

Іноді люди запитують мене, чи важко писати про війну. Вони хочуть знати, наскільки важко згадувати ті жахливі речі. Так, іноді це дуже важко. Складно переживати про життєві проблеми, після того, як побачив стільки страждань на війні.

Війни в світі все не закінчуються, і іноді я думаю – а чи маю я право веселитися в цей час? Але потім я згадую про те, чому мене навчила війна.

Саме на війні проявляються кращі людські якості. На війні ти зустрічаєш чоловіків і жінок, які, жертвуючи всім, захищають свої родини і своїх друзів, борються за такі ідеали, як свобода і справедливість. Вони захищають навіть тих, кого ніколи не зустрічали.

Зрештою, можливо, що війни, як і свята в нашому житті, були і будуть завжди. І навіть на війні є місце таким речам, як надія, любов і величезне бажання людини боротися зі злом. Тому, думаю, що нинішнє Різдво, як і будь-яке інше, є сенс святкувати.

Переклад НВ

Новий час володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Нолана Петерсона. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал опублікований на  The Daily Signal

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини