Опитування Центру Разумкова зафіксувало, що думки українців щодо подальшої долі Донбасу, а також проведення антитерористичної операції розділилися: 34,4% опитаних виступають за продовження АТО до повного відновлення контролю України над захопленими територіями, 20,1% - за відділення окупованих земель, 22,7% - за надання їм особливого статусу у складі України, 22,8% - не змогли відповісти.
Вибираючи варіант відповіді на питання: «Чому ви підтримуєте відділення окупованих територій від України», 62,4% опитаних зупинилися на наступному: "я не хочу, щоб жителі цих територій впливали на політику України і отримували кошти з українського бюджету". Люди, які ведуть бізнес, займають активну політичну позицію, бояться, що їхня країна знову розвернеться в іншуий бік. Враховуючи плачевний досвід влади Януковича, їх можна зрозуміти. Люди, які, скажімо так, займають споживацьку позицію, не хочуть, щоб повернення захоплених територій до складу України впливало на їхній економічний стан.
Іншими словами, у суспільстві є різні пласти думок, і це нормально. Насправді, головна проблема полягає в тому, що чіткої позиції з цих питань немає у самої влади. Це стосується не тільки Донбасу і АТО, але й усіх сфер життєдіяльності держави. Ми говоримо про реформи, але ніхто в Україні не знає, які реформи проводяться і як. Якщо й політики не можуть чітко сформулювати свою позицію і дотримуватися свого слова, то чекати якихось солідарних думок серед населення безглуздо. Ні про яку консолідації мова поки що не йде, для цього просто немає підстав.
Повинна бути розроблена відповідна стратегія на рівні держави, наприклад, стратегія стабілізації ситуації в країні. А вже після стабілізації ситуації можна було б задуматися про стратегію розвитку. Але замість цього влада пише національні стратегії до 2020 року. Це все замилювання очей і спроби зняти з себе відповідальність, які простежуються на кожному кроці.
З різними думками в суспільстві потрібно працювати, а не чекати, поки ситуація владнається сама собою. Чому? Тому що з різних точок зору повинно скластися щось спільне. Якщо ніхто цим питанням не займається, як тоді можна говорити про якусь національну самоідентифікацію? Вона повинна формуватися зверху, і не на підставі спільного минулого, як це відбувається зараз (історія - це лише один з елементів ідентифікації, причому не найголовніший), а на підставі спільного майбутнього. Заради чого ми всі разом? Адже не заради того, щоб сісти на лавочці і згадувати, якими ми були, а для того, щоб разом розвиватися і ставати краще, порядніше, економічно заможніше.
Поки цією роботою ніхто не займається. Максимум, що робить влада – відпрацьовує якісь тактичні завдання.
Більше думок тут