У вівторок, 7 лютого, об'єднані сили проросійських сепаратистів і російських військових обстріляли 30-ю бригаду української армії, що стоїть під Волновахою, з мінометів 120-міліметрового калібру. Позиції ворога знаходяться приблизно в двох кілометрах від українців, між ними – смуга нічийної землі, так звана сіра зона.
Перестрілки у Волновасі відображають загальну тенденцію загострення бойових дій вздовж 300-кілометрової лінії фронту на сході України, що розпочалися 29 січня. Протягом тижня загинуло, щонайменше, 35 українських солдатів і мирних жителів.
15 лютого виповниться два роки з моменту підписання других Мінських угод. Нещодавня ескалація конфлікту є жорстоким нагадуванням про те, що перемир'я провалилося, єдина в Європі війна далека від завершення.
«Це, безумовно, до сих пір війна. Мінськ не працює, – каже 31-річний Іван Бурдюк, прес-офіцер 30-ї бригади. – Це справжня війна. Важка. Кожен день міномети і обстріли. І це статична війна. Ми хочемо піти в атаку, але з багатьох причин зробити цього не можемо».
29 січня спостерігачі ОБСЄ зафіксували понад 11 тисяч порушень перемир'я в Східній Україні. Олександр Хуг, перший заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, назвав останню ескалацію бойових дій «по-справжньому безпрецедентною».
«Ситуація в сфері безпеки сильно погіршилася, – зазначив Хуг у розмові з репортерами 3 лютого. – Я знаю, що обидві сторони здатні на деескалацію. Я знаю, що вони можуть відступити від краю прірви». (...)
30-я бригада зайняла позиції у Волновасі в липні. Солдати розмістилися вздовж траншей лінії фронту, іноді базуючись в землянках і покинутих будівлях. Сіра зона на різних ділянках лінії фронту варіюється від двох кілометрів до 300 метрів.
Українці кажуть, що можуть під час бою визначити з ким воюють.
«Ми знаємо, коли воюємо з сепаратистами, а коли – з російськими військовими, – каже Бурдюк. – Бій йде по-різному. Сепаратисти неорганізовані, вони рухаються як таргани в різних напрямках. Російські підрозділи – координовані і дисципліновані. Російська артилерія набагато точніша».
Як і на інших ділянках лінії фронту, бої у Волновасі проходять по своєму ритму. Денні бої в основному обмежуються снайперськими перестрілками та обстрілом зі стрілецької зброї, включаючи кулемети і гранатомети. Великокаліберне озброєння частіше використовується вночі. Спостерігачі ОСБЄ вночі зазвичай не працюють, хоча більшість боїв проходять саме в цей час доби.
На питання, чи бачив він коли-небудь спостерігачів ОБСЄ у Волновасі, Бурдюк посміхнувся і сказав: «Іноді ми бачимо їх у кафе».
З нуля
Нерідко українські солдати кажуть, що забезпечення базовим військовим екіпіруванням і предметами першої необхідності покращилося порівняно з першими етапами війни. Тим не менш, багато базових потреб українських військових задовольняють цивільні волонтери.
Надання медичної допомоги на полі бою – одна з тих сфер, які все ще налагоджуються.
«Ми бачимо нову, сильну, професійну українську армію, – каже 45-річний медик-волонтер при 30-й бригаді Олег Зіневич. – Але багато чого доводиться робити з нуля. Звичайно, чимало недоліків у наданні медичної допомоги на полі бою».
«Після трьох років війни ситуація повинна була бути краще, але певний прогрес я все-таки спостерігаю, – каже 35-річний медик-волонтер при 30-й бригаді Павло Оринчак.
Є на фронті у Волновасі і військова допомога, надана США, але небагато. Наприклад, на озброєнні у 30-ї бригади є американський безпілотник Raven від адміністрації колишнього президента Барака Обами.
«Це добре, але нам потрібно більше сучасних безпілотників», – говорить Бурдюк. (...)
Важка робота
До війни Оринчак жив у Чехії і працював у сфері IT. На батьківщину повернувся, щоб підтримати революцію 2014 року. Коли почалася війна, став військовим медиком.
У нього не було медичної освіти, тому він став вивчати знайдені в інтернеті посібники американської армії з надання допомоги пораненим на полі бою. «Я знав, що це буде криваве місиво, – каже Оринчак про війну. – Тому потрібно було вчитися швидко».
Зараз Оринчак став одним з волонтерів-медиків, прикріплених до 30-ї бригади. Ця група називається Перший мобільний волонтерський шпиталь. Вони займаються різними ранами – від обмороження до відірваних снарядами кінцівок.
Медики-волонтери також допомагають місцевим мирним жителям, що залишилися жити на передовій. Перший мобільний волонтерський шпиталь повністю покладається на громадські пожертви, що зайвий раз підкреслює, наскільки армія залежить від волонтерів.
Зіневич – лікар швидкої допомоги з Києва. Він приїхав на фронт 28 січня.
«Я приїхав, тому що це дуже складний час для моєї країни, – говорить Зіневич. – Як лікар, я розумів, що можу бути корисний».
Інтенсивність боїв виявилася саме такою, якою очікував Зіневич. Найбільше його здивувала мужність українських солдатів на тлі жорстких умов життя і напружених боїв.
«Тут мало романтизму, – каже Зіневич. – Але багато важкої роботи».
Тривожні сигнали
Недавній сплеск бойових дій в Україні зосереджений навколо міста Авдіївка. 29 січня об'єднані російсько-сепаратистські сили завдали по місту артилерійські і ракетні удари, пішла в наступ піхота. В результаті боїв 20 тисяч мирних жителів залишилися без світла, води та опалення. Тим часом, температура повітря впала до 20 градусів морозу.
До четверга в Авдіївці не припинялися напружені бої. У Волновасі, де стоїть 30-я бригада, бої також загострилися, хоч і не до такої міри. «Минулого тижня був сильний сплеск бойових дій, – сказав Оринчак. – Це, безсумнівно, пов'язано з подіями в Авдіївці».
«Вони атакують активніше, але ми не здали жодного шматка землі», – говорить один з українських командирів на умовах анонімності.
Солдати 30-ї бригади кажуть, що останнє загострення зміцнило їх рішучість. «Солдати готові до бою, – говорить Оринчак. – Насправді, вони, здається, стали більш мотивовані».
«Коли війна так довго стоїть на місці, моральний дух солдатів починає падати, - каже Зіневич. – Але більшість цих хлопців дуже молоді, їм близько 20-22 років. Вони долають труднощі. Їх очі, як і раніше, горять. Вони молоді, але по-справжньому хочуть перемоги. Важко зрозуміти це здалеку».
Бурдюк вважає, що українські солдати заплатили дуже велику ціну, щоб думати зараз про відступ.
«Якщо ми здамося, то зрадимо полеглих товаришів, – підкреслює він. – Значить, усе було марно. Багато синів України загинули, борючись за це». (...)
Переклад НВ
Повну версію колонки Нолана Петерсона читайте на The Daily Signal. Републікування повної версії тексту заборонене
Більше поглядів тут