Серенада Львову

Редакція НВ попросила соліста групи Океан Ельзи розповісти про локації Львова, які йому особливо дорогі. І він охоче зголосився. Отже, пісня про Львів. Музика та слова Святослава Вакарчука, виконує автор

 

 

Коли питають про Львів, особливо в людини, яка там провела все дитинство, юність, закінчила університет, аспірантуру, а також починала грати у своїй першій та останній музичній групі, то розказати хочеться занадто багато. Але я обмежусь певними місцями. Деякі з них є туристичними і просто співпадають з моїми уподобаннями. Деякі є особистими, я би сказав — інтимними, але, можливо, комусь будуть цікаві й вони.

З туристичних вулиць моя улюблена — Вірменська. Є три причини для цього. Причина перша — там розташована одна з найстаріших, найкрасивіших церков — Вірменська церква та її ансамбль, дуже красивий, ХIV–XV ст. Тож обов’язково походіть навколо та зайдіть усередину. До речі, саме там знімали епізоди до фільму Три мушкетери. Щоправда, цей фільм знімали і в інших місцях Львова, але біля Вірменської церкви — найцікавіші сцени.

Друга причина симпатії до вулиці Вірменської — ностальгічно-соціальна. Там були дві найкращі кав’ярні, де каву варили у джезвах. Джезва — це те, що більшість моїх знайомих називає словом турка. У Львові це називають джезва — так, як насправді зветься турецькою. Взагалі традиційна львівська кава — це кава, зварена по-турецьки, тобто на піску. Шкода, але зараз у Львові рідко натрапиш на таку каву. Одна кав’ярня називалась Урарту, друга — не пам’ятаю. Там варили дуже смачну каву. І там у 1980‑х, а може, й раніше, збиралася вся творча богема: хіпі, музики, що співали під гітару тощо. Коли мені було 14–15 років, я любив проводити там час.

І третя причина любові до цієї вулиці — там оселилося мистецьке об’єднання Дзиґа. Одна з перших продюсерських агенцій Львова. Саме вони заплатили перший в історії групи Океан Ельзи гонорар за виступ у клубі Лялька. Як зараз пам’ятаю, ми отримали тоді $ 70 за кожний виступ. У нас їх було два. Але не в гонорарах справа. Просто Дзиґа була насправді культовим явищем. Я з великим пієтетом і подякою згадую Маркіяна Іващишина, директора Дзиґи, й усіх людей, які стояли поруч з ним. Без них багато чого не трапилося б, зокрема й Океану Ельзи.

Якщо ми говоримо про вулицю Вірменську та Дзиґу, то поруч з ними було кафе Лялька. Там відбувалися перші виступи не лише Океану Ельзи, але й багатьох інших виконавців. У кожному місті був такий клуб. Наприклад, у Лондоні — Marquee, у Гамбурзі — Kaiserkeller, у Сіетлі — Moore Theatre, де починала Nirvana. А у Львові була Лялька. То культове місце для покоління 1990‑х. Старші музиканти, які починали наприкінці 1980‑х — Брати Гадюкіни, Плач Єремії, Мертвий півень,— виступали в інших місцях.

Третє місце — ще одна цікава вулиця, з іншого боку площі Ринок від Вірменської,— вулиця Староєврейська. На ній, по‑перше, є дуже смачна кав’ярня Цукерня. Вона одна з перших почала робити смачну львівську кондитерку, ми казали: “Така, як у бабусі”. Львівська кондитерка прийшла до нас з Австро-Угорщини. Пригадую тамтешній сирник… Але не плутайте з чізкейком! Вони подібні зовні, але сирник набагато смачніший. Він зроблений з м’якого сиру, що російською зветься творог. Також у Цукерні є чудовий штрудель, макові тістечка… Все це у нас було з дитинства. Коли я приїхав до Києва, зрозумів, що тут ніхто такого не чув і не бачив. Бо радянська лінійка тортів скрізь була однакова. А у Львові солодощі робили тільки вдома. І ось все це перекочувало до кав’ярні Цукерня.

На Староєврейській був і магазин музичних інструментів, де Океан Ельзи вперше придбав серйозні інструменти. Ми виграли грант Фонду Відродження і на ці гроші купили музичні інструменти. Це був 1996 або 1997 рік…

У кінці вулиці колись діяла одна з найбільших у Західній Україні синагог — Золота Роза. На жаль, її знищили під час Другої світової війни. Я знаю, що зараз її хочуть відновити, принаймні якусь історичну пам’ятку. Що було б добре. Адже Вірменська, Староєврейська, Сербська — ці назви вулиць відображають мультинаціональний стан Львова, дореволюційний, ба навіть до розпаду Австро-Угорської імперії. Дуже важливо розуміти цю поліетнічність і полікультурність Львова.

Якщо говорити про центральні вулиці, то раджу побувати на одному з дахів. Можна піднятися на боковий дах біля площі Ринок, де знімався кліп до пісні Океану Ельзи Холодно, і побачити красиві краєвиди Львова. Над кафе Гасова лямпа теж гарний дах. Львівські дахи мене дуже приваблюють! Так чи інакше, всі ці чудові дахи знайдете в радіусі 100–200 метрів від площі Ринок. Тільки будьте обережні: ніколи не виходьте на дахи без поручнів.

Далі я, зрозуміло, назву свій рідний університет. Перше місце — це головний корпус Університету ім. Івана Франка. Помпезна будівля! Колись там був Галицький сейм, а тепер головний галицький виш. Якщо вам вдасться туди зайти, подивіться розписану актову залу та приміщення, де проходять вчені ради ректорату. Друге місце — це моя альма-матер, безпосередньо фізичний факультет, кафедра теоретичної фізики та наукова бібліотека, що на вулиці Драгоманова. Якщо хтось був у Дубліні, у відомій бібліотеці Трініті-коледжу, він підтвердить, що наша геть не гірша, й у ній спокійно можна було знімати або фільми про Гаррі Поттера, або Ім’я рози за Умберто Еко. Доступ туди не вільний — лише за студентським квитком. Але я гадаю, можна домовитися заздалегідь, й адміністрація залюбки влаштує вам спеціальну екскурсію. Особливо якщо йдеться про літо, коли немає навчання.

Трохи вище — старі корпуси університету, де є велика астрономічна і велика фізична обсерваторії. В тамтешніх аудиторіях я брав курс теоретичної фізики і матаналізу. Аудиторії дуже красиві, амфітеатром, як то запроваджено в старих університетах.

Зазирніть у Стрийський парк. Він не найстаріший, йому десь 130 років, парк Костюшка [офіційно парк ім. Івана Франка] — старший. Але Стрийський дуже красивий і впорядкований — чимось нагадує той, що у віденському палаці Шонбрунн. Це місце, де я в дитинстві багато гуляв, бо жив неподалік.

Саме такий Львів закарбувався мені у пам’яті, коли я залишив його у 1998 році.

Утім, є у Львові й важливі для мене місця, що з’явилися після того, як я поїхав. По-перше, аеропорт ім. Данила Галицького — як на мене, він є найзручнішим аеропортом в Україні. По‑друге, стадіон Львів-Арена, де ми постійно граємо наші концерти.

Я взагалі люблю цей стадіон. Він футбольний. На ньому, на відміну від київського Олімпійського, немає легкоатлетичних доріжок. Шкода, що ФК Карпати переживають складні часи. Але сподіваюся, невдовзі Карпати знов наблизяться до того, щоб вигравати чемпіонати та великі Кубки. Я щиро за це вболіваю.