Здати в архів

Переосмислюючи трагічні й героїчні події своєї історії, Україна продовжує чіплятися за застарілий набір символів: свічки, рушники, крила, ангелів і калину

.

.

Юрій Марченко,
головний редактор
інтернет-видання
Platfor.ma

.

На набережній Дунаю перед будапештським парламентом не чути гучних розмов. Більшість людей мовчать або перемовляються пошепки. Багато хто плаче. Тут знаходиться одна з найсильніших пам'яток світу — меморіал пам'яті жертв голокосту. Здалеку його не видно, ніяка трагічна фігура з бронзи не розпростерла руки над околицями. Просто вздовж пірса тут і там розкидані 60 пар чавунного взуття. 70 років тому саме в цьому місці угорські нацисти розстрілювали євреїв. Вони пішли в нікуди, і єдине, що від них залишилося,— це туфлі й черевики, безладно розкидані по набережній. Неймовірне за своєю пронизливістю художнє висловлювання.

Нещодавно в Києві з'явився новий монумент. Перед будівлею Служби безпеки України в самому центрі міста помпезно відкрили скульптурну композицію на честь воїнів антитерористичної операції. Монумент героям АТО являє собою козака на коні, який списом тицяє в пащу ворожого дракона в імперській короні. Розташовується весь цей поєдинок на символічній мапі України.

У нашій країні вже півтора року гинуть люди, які борються за свободу батьківщини. Поставити їм пам'ятник — абсолютно логічне і правильне рішення, хоча, можливо, і не своєчасне — в таких випадках час на осмислення зайвим не буває. Але чому ж все, на що може сподобитись офіціозна скульптура,— це затертий до неможливості сюжет з вершником і драконом? Який, до речі, нагадує герб Москви, де теж є кінь, вершник, спис і ворожий змій.

Іноді складається враження, що в Україні є спеціальний орган влади, робота якого — відсікати всі свіжі ідеї в художній сфері. Офіціозна українська скульптура прямолінійна і буквальна, її цільова аудиторія — учень початкової школи. Художня влада не в курсі, що мистецтво давно зробило крок вперед.

Здається, у художників, яких цінують на державному рівні, є висічений в мармурі перелік обов'язкових символів. Наприклад, якщо мова йде про захист батьківщини, то в художньому висловлюванні обов'язково повинен бути присутнім козак, давньоруський воїн або ще якийсь професійний військовий.

Якщо подія або явище, яке потрібно увічнити, невеселе, то в композиції неодмінно з'явиться чорний колір, калина, свічка, рушник на землі, зів'яла квітка, ангел або хрест. Коли сльозу хочеться вичавити особливо сильно, ці сакральні елементи можна і поєднувати, як це зробили, наприклад, у Меморіалі пам'яті жертв голодомору в Україні, де дійсно є і ангел, і свічка, і хрест. Меморіал, правда, нікого особливо не вражає, ну то й що? Пункти посадової інструкції про необхідний рівень трагізму виконано, значить — все гаразд.

Одна з найстрашніших подій в історії людства сталася 11 вересня 2001 року. Всесвітній торговий центр зруйновано після удару літаків, захоплених ісламістами, і 3.000 безневинних людей загинули. Через десять років (до речі, про час на осмислення) на цьому місці з'явився меморіал: два втоплених у землю басейни з водою, по периметру яких викарбувано імена загиблих. Ні трагічних ангелів, ні свічок, ні зів'ялих квітів. Але клубок до горла підступає справно.

Мистецтво давно відійшло від поняття "красиво — некрасиво". Митцю не треба добре малювати, скульптор не зобов'язаний зображати трагізм буквально. У приголомшливому берлінському монументі про голокост з величезною площею з 2.700 бетонних плит різного розміру немає жодного символу, який хоч якось корелюється з трагічними подіями минулого чи хоча б має якусь сумну конотацію. Берлінський пам'ятник спаленим книгам не пахне гаром і його взагалі не видно над землею — це порожні полиці під ногами. Однак все це працює і як художнє висловлювання, і як важливе нагадування про трагічне минуле.

Більш того, відсталість художніх поглядів влади впливає і на самих художників. У конкурсі меморіалу героям Небесної сотні були і козаки з тризубами, і ангели, і крила, і свічки — і все це в найрізноманітніших поєднаннях. Переміг у підсумку дискусійний, але хоча б оригінальний проект італійців із вкрапленнями легованої сталі на бруківку і червоними кленами, що символізують відродження .

Схоже, що дійсно сильне і актуальне художнє висловлювання можливе в Україні тільки тоді, коли за проектом стежить не тільки влада, а й громадянське суспільство. Те саме суспільство, яке, цілком можливо, колись поставить скульптурну композицію, щоб увічнити нинішній період діяльності арт-директорів країни. Зі свічками та зів'ялими квітами.