Думаю, всі прекрасно пам’ятають, як у 2022-му році була вкрай актуальною тема постачання Україні партнерами артилерії та снарядів. Тема зберігала свою актуальність і в 2023-му році, особливо наприкінці року, коли з жовтня в Конгресі США республіканська партія почала блокувати допомогу Україні, що викликало снарядний голод в українських військах. І це відбувалося в самий розпал Авдіївської наступальної кампанії РФ.
Тим часом, за допомогою більш надійних партнерів, ніж США, і за рахунок розвитку власного ВПК Україна вийшла зі скрутного становища гострої залежності від артилерії і снарядів, причому з досить непоганими успіхами.
Наприклад, на сьогодні в Україні виробляють одну з найкращих, не побоюся цього порівняння, у світі САУ — 2С22 Богдана. Причому, Україна виробляє на місяць САУ 2С22 Богдана більше, ніж французький Nexter свої САУ Ceaser. Скажу більше того, на рік Україна виробляє САУ 2С22 Богдана більше, ніж усі європейські виробники аналогічних артилерійських систем разом узяті. Але, на жаль, навіть цього нам не вистачає для кількісного паритету з РФ.
Україна виробляє САУ Богдана більше, ніж усі в Європі артсистем
Віднедавна було запущено виробництво ще й буксируваної версії 2П22 Богдана-Б, що дозволило розширити лінії виробництва, але й цього замало, і на нас ще чекатимуть рекорди виробництва, що 2С22, що 2П22.
І ось тут, ви запитаєте, а в чому ж дисонанс?
А дисонанс у тому, що в Україні всі ці роки нарощувалося виробництво боєприпасів і воно збільшилося не просто в рази — на порядки. Усе правильно, не на порядок, а на порядки! Але, тим не менш, у зоні бойових дій продовжує зберігатися дефіцит боєприпасів. А якщо говорити про 155-мм снаряди, для тих же 2С22 і 2П22, то їх, у пропорційному вираженні до наявних арт-систем, не вистачає. Тобто, як би це дивно не звучало, але ми виробляємо артилерії більше, ніж, пропорційно на ствол, можемо виробляти власними силами снаряди 155-мм.
І це при тому, що в нас уже налагоджено виробництво снарядів 155-мм.
Причина тому, як би це дивно не виявилося, не корупція, кругова порука, або інші речі, які так люблять у нас різного роду «неупереджені» і «не заангажовані» журналісти-розслідувачі, а трохи дефективна система закупівель. Трохи дефективна, оскільки вона з одного боку справедлива, а з іншого — не на користь вітчизняному виробнику.
Причина в тому, що оскільки в Україні тільки почалося виробництво 155-мм, ціна на снаряд, вироблений нашими підприємствами, виходить вищою, ніж, наприклад, у європейських постачальників, у яких уже роками і навіть десятиліттями налагоджено серійне виробництво цих боєприпасів.
Щоб вийти на конкурентоспроможну цінову категорію, необхідні замовлення і збільшення виробництва. А це неможливо в умовах, коли замовлення надходять до іноземних компаній, які дешевше продають ту саму продукцію.
По суті, цього року локалізоване виробництво в Україні 155-мм снарядів могло сягнути 100 тисяч, а на наступний цей показник міг зрости в 3 рази — 300 тисяч, зрозуміло зі зниженням вартості одиниці продукції на тлі зростання виробництва. Але виробництво для задоволення кількості в 100 тисяч так і не почалося, оскільки імпорт виявився ненабагато, але дешевшим за локалізоване виробництво.
Здавалося б, усе логічно — купуємо те, що дешевше: економія бюджетних коштів і таке інше. Але з такою перспективою ми точно не зможемо розвинути самозабезпечення і повністю задовольнити потреби виробництва артилерії, яке зростає.
Ось такий туго скручений дисонанс, і для того, щоб його розв’язати, необхідне, здебільшого, вольове рішення. Адже, якщо уявити, якщо почнуться закупівлі снарядів, навіть на 10 доларів дорожчих за одиницю продукції, то який же може здійнятися гай серед «правдорубів» і «антикорупціонерів». А тому, дисонанс і дилема, з усіма негативними наслідками, що з цього випливають, залишаються невирішеними досі.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV