США ввели санкції проти Роснефти, Лукойлу та їхніх дочірніх компаній (із часткою російських компаній понад 50%). Паралельно ЄС посилює свій санкційний режим щодо «російських нафтових гігантів».
На перший погляд, це потужний удар по російських нафтових доходах. Збут структур Вагіта Алекперова й Ігоря Сєчіна дійсно просяде. Але сказати, що американський тиск буде для них «смертельним», я б не поспішав. Але вкрай неприємними будуть процеси, які зачіпають перспективи розвитку. І тут Вашингтон і обмежує Росію, і створює можливості для власних нафтових гігантів. Давайте розбиратися по порядку.
По чому вдарять і де будуть марними санкції
1. будь-яких фінансових операцій, що їх проводять Роснефть, Лукойл і їхні дочірні компанії, створює колосальні проблеми у використанні флоту (фрахт суден, купівля своїх), видобутку нафти (купівля устаткування, послуг) і, звісно ж, продажу.
Вашингтон створює можливості для своїх нафтових гігантів
Але є одне «але» — при використанні фінансових інструментів, пов’язаних зі США. Тобто розрахунки в національних валютах (рупії, юані тощо) безпосередньо не підпадають під такі обмеження. Вторинні санкції можливі, але лише якщо партнери російських компаній безпосередньо виходять на американський або європейський ринки. І тут варто згадати, що значну частину російської нафти продадуть саме в Азії. Причому для внутрішнього споживання (КНР, В'єтнам, Монголія) низки держав. Інше питання, що продають з істотним дисконтом через «токсичність» російських партнерів. Парадокс, але на великих обсягах тільки Індія і Китай де-факто купували нафту нижче прайс-кепа. Не тому що вони так вірили в європейські або американські санкції, а тому що могли на їхньому тлі викрутити руки росіянам. А от торгівля так званим «тіньовим флотом» ішла зі значно меншою знижкою.
2. Дефіцит технологічного обладнання та складнощі в укладенні контрактів на розвідку і буріння — це складно для російських нафтових гігантів. І вже не перший рік. У 2019 році ми з експертами досліджували тему впливу санкцій на РФ. І вже тоді в профільних стратегіях РФ зазначала вплив технологічних санкцій на видобуток як проблему. Частково це намагалися і намагаються вирішувати через КНР, але Китай вимагає своєї участі в капіталі. На що РФ не поспішала погоджуватися.
3. Сірі схеми експорту. Це те, що журналісти часто пов’язують із популярним словосполученням «тіньовий флот». Тут у РФ варіантів безліч. Хоча б тому, що значну частину експорту формально ведуть невеликі «приватні» компанії або за сірими схемами з довантаженням у морі іншими сортами та підміною документів про походження на моменті заходу в європейські порти. Тому такий механізм залишиться діяти. Хоча Росії доведеться (з огляду на ризики) давати набагато більшу знижку покупцям.
4. Трубопровідний експорт. Сьогодні це, насамперед, постачання в Угорщину і Словаччину. Тут російським компаніям буде дійсно «дуже боляче» — механізми легальні та прозорі. Але є винятки, аналогічні грузинському підходу з терміналом Kulevi, куди тиждень тому відбулося перше відвантаження. Це заміна продавця. У Грузії поставками займалася Русснефть Михайла Гуцерієва. (Хоча той теж перебуває під санкціями, але є можливість роботи). Тому можлива зміна постачальника на групу з невеликих компаній.
Але — і це дуже важливо — процеси можуть піти і далі. Нагадаю, що на тлі санкційного тиску, у нафтопроводі Дружба вже є казахстанська нафта. Поки що не багато, і йде вона, насамперед, у напрямку Німеччини. Однак, якщо США націляться на збут трубопроводами, я не виключаю зустрічі американських делегацій з Алієвим і Токаєвим уже найближчим часом. З подальшою поступовою заміною російської нафти на нафту з інших держав. Москва, до речі, може піти на такий крок, зважаючи на відсутність у Казахстану й Азербайджану резервів на миттєве збільшення постачань новим маршрутом. Тобто спробувати використати схему з додаванням «російської частини» до таких потоків. Однак така схема має тимчасові обмеження — що більше Казахстан і Азербайджан нарощуватимуть постачання, то менше місця залишатиметься росіянам у російському трубопроводі. І далі варіант або йти, або конфліктувати. Тому подібний механізм можливий лише в розрахунку на скасування санкцій через 1−2 роки максимум.
Таким чином, у перелічених напрямках РФ спробує спочатку діяти через невеликі приватні компанії, де Лукойл і Роснефть продаватимуть сировину за рублі на території РФ, а вже ті експортуватимуть її від свого імені. А далі — питання створення повноцінних фірм-прокладок — у цьому досвід у Росії є. Але, у будь-якому разі, йдеться про зниження обсягів торгівлі на найближчі 4−5 місяців.
Перспективи, або де буде дуже боляче
А ось головний удар, де Лукойл і Роснефть будуть вельми обмежені в маневрах — закордонні активи. Географія велика. Навскид — це Гана, Нігерія, Саудівська Аравія, Казахстан, Мозамбік, В'єтнам, Єгипет, Бразилія. І нафтопереробка, включно з Румунією, Німеччиною, Катаром, Бразилією, Індією і пострадянськими країнами (тут я свідомо не згадую активів в Ірані, Венесуелі, Кубі — державах, які не зважатимуть на санкції США).
І тут дійсно боляче. Оскільки у видобутку, як правило, укладають довгострокові контракти та/або участь Роснефти, Лукойлу у великих проєктах із розвідки з розподілом продукції прописують у додатках до міждержавних договорів. Відповідно, як мінімум, в Африці переоформити бізнес із головних структур або «дочок» на фірми-прокладки буде вкрай складно. А отже, є імовірність втрати частки у видобутку і права на видобуток. Важливо, оскільки нафту, видобуту навіть Роснефтью в Африці, спокійно продавали по всьому світу — вона ж не «російська».
Є лазівка, яка вже працює, — у списку немає Лівії, Сирії та ще низки держав, оскільки там видобуток ведуть якраз через фірми-прокладки, які формально ніяк не пов’язані з нафтовими гігантами РФ. Такий підхід може бути застосований. Однак, далеко не скрізь.
І якщо російські компанії почнуть іти з великих проєктів, їм на зміну прийдуть (із великою часткою імовірності) американці або європейці.
З нафтопереробкою ще складніше. Але тут імовірність «удушення санкціями» вкрай мала. Формально санкційні пакети діятимуть. Але казначейство США може буквально за годину випустити General License, що дозволяє операції з тими чи іншими «дочками». Як, наприклад, уже зробила Велика Британія щодо Rosneft Deutschland GmbH і RN Refining & Marketing GmbH — німецьких «дочок» Роснефти, що перебувають поки що під управлінням німецького уряду. Нічого не заважає Вашингтону так само вчинити щодо низки проєктів, де вже є американський інтерес або інтерес союзників.
У нашому випадку важливий політичний ефект. Якщо РФ не зможе домогтися «винятків» щодо низки проєктів у Центральній Азії та на Каспії, то Роснефти і Лукойлу доведеться йти. Що автоматично знизить eплив РФ у регіоні, який і без того зменшується.
Аналогічна ситуація в державах Африки. Причому, там активність дочок Роснефти або Лукойлу, крім усього іншого, створює фінансову й організаційну базу для інших активностей Кремля: починаючи від інструментів м’якої сили, закінчуючи діяльністю воєнізованих формувань і втручанням у внутрішню політику держав.
Висновок: це поки що не смертельний удар, а попередження Білого Дому. Яке створює додаткові можливості для американських (і не тільки) нафтових компаній. Останнє логічно з огляду на специфіку політики Трампа.
Але одночасно з цим створюють передумови для зменшення присутності РФ у низці регіонів світу. Що так само важливо для США з погляду позбавлення Росії підстав для висловлення претензій на статус третього геополітичного супергравця.
Водночас реальний ефект від санкцій залежить від переговорного треку Кирила Дмитрієва і результатів переговорів США з Індією і Китаєм. Режим General License давно випробуваний і прекрасно себе зарекомендував. Він зручний для Білого дому. І активно використовуваний.
Але поки що у Кремля проблема. Не смертельна, але досить серйозна.
Текст опубліковано з дозволу автора