Пояснюючи деякі ексцентричні вчинки зовнішньої політики Трампа, експерти часто називають їх «нетрадиційними». І такими, що цілком можуть піти на благо.
Починаючи від щоденних розвідувальних брифінгів і закінчуючи укомплектуванням Держдепартаменту – Трамп не дотримується усталеної процедури майже ні в чому. Та найбільш вражаюча відмінність чинного американського президента від попередників полягає у його манері висловлюватись. Зазвичай керівники США дбайливо підбирали слова – вірили, що в такий спосіб підтримують авторитет країни-лідера.
І тут з’являється Трамп зі своєю звичкою розкидатися словами. Протягом своєї президентської кампанії він критикував Саудівську Аравію як країну, «що прагне вбивати геїв і тримати жінок у рабстві», а затим, уже у статусі президента, відвідав королівство та тепло привітав його правителів. Трамп називав НАТО застарілим, а потім передумав. Трамп казав, що китайські валютні шахраї «ґвалтують» США, та потім з’ясувалось, що помилявся.
Легковажна риторика та голослівні погрози мали негативні наслідки. Ставши президентом, Трамп погрожував Китаю визнати незалежність Тайваню. Китайський уряд назвав це блефом та заморозив відносини з Вашингтоном. Трампу довелося зателефонувати Сі Цзіньпіну та «з’їсти свої слова».
Не слід забувати, що у Кіма може бути власна блискуча стратегія
Та є ситуації, де така «легковажність» може спрацювати. Намагаючись вирішити питання з Північною Кореєю, Трамп обіцяв країні небачені «вогонь і лють» – тобто робив усе, щоб схилити Кім Чен Ина до перемовин. Прихильники американського президента вважають, що такі маневри призведуть до домовленостей, які набагато перевершать сподівання консерваторів.
Сподіваємось, так і буде. Та наразі під усім цим цирком погроз проглядається важлива деталь: це Трамп, а не Кім Чен Ин пішов на поступки. Довгий час США стояли на тому, що поки Північна Корея не зробить конкретних кроків у бік денуклеаризації, перемовин не буде. Мовляв, адміністрація не піднесе їм такого подарунку у відповідь на посилення ядерного потенціалу.
На такому фундаменті легко гратися зі словами. До того ж, не слід забувати, що у Кіма може бути власна блискуча стратегія. Він узяв курс на швидке нарощування ядерного арсеналу, збільшив кількість ракет, які можуть завдати удар будь-якій точці світу, створив атмосферу глобального напруження та навіть зіпсував відносини з Китаєм. І тепер, коли ядерний арсенал готовий, Кім прагне примиритися з китайцями, шукає точки дотику з Південною Кореєю та пропонує Вашингтону переговори.
Добре, якби на цьому етапі Трамп відмовився від старої тактики та взявся за якусь нову. Було б доцільніше, якби США погодились на щось менше, ніж на омріяну повну денуклеаризацію – хтозна, може згодом Трампу вдасться якимсь чином продати трофей.
У цій історії є ще одна сторона, більш хвилююча. Адміністрація тяжко налагоджувала торгівлю з Південною Кореєю, а затим оголосила про угоду, яка, мовляв, дає США суттєві пільги. Хоча насправді їх радше можна вважати символічними – такими, що лише формально демонструють домінування Адміністрації. Південна Корея погодилась збільшити обсяг експортних поставок американських автомобілів: від 25 до 50 тисяч на рік. Цього і без домовленостей було легко досягти: торік жодна американська компанія не спромоглась продати Південній Кореї більше ніж 11 тисяч машин.
США досі залишаються суперсилою. Ну а союзники намагаються прилаштуватись. Адміністрація Трампа і надалі може висувати свої безглузді вимоги та отримати у відповідь сякі-такі пільги – зрештою, ніхто не хоче йти на відверте загострення відносин зі США. Якщо Трамп сказав, що європейці змушені будуть змиритися з деякими змінами в Іранській ядерній угоді, то вони так і зроблять. Вони ж не хочуть, щоб угода зірвалась, а на Заході розпочався хаос.
І це аж ніяк не ознака сили – радше зловживання нею. Коли Джордж Буш примусив ряд країн підтримати війну в Іраку, це не посилило американський авторитет, а навпаки, призвело до його ослаблення. І в цьому проявляється дещо більше, ніж президентська тактика.
США звикли до особливого ставлення до себе. Наприклад, з метою змусити іноземні банки сплачувати штрафи та здійснювати розрахунки, у штаті Нью-Йорк за звичкою використовують силу долара у якості світової резервної валюти. Це працює – але і породжує велетенську неприязнь та спонукає такі країни, як Китай, шукати цій системі альтернативу. Бо нинішня передбачає надто багато привілеїв для США.
За останні сто років Сполучені Штати змогли завоювати авторитет та отримати політичні дивіденди. Нині ж адміністрація Трампа ризикує усім цим заради короткотривалої політичної переваги. Так недовго і зовсім вичерпати свій потенціал.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії.
Оригінал опубліковано на The Washington Post. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнение Нового Времени