Росіяни не здаються

Фіктивні угоди з казенними мільярдами і підтасовки у списках власників допомагають російським компаніям уникати санкцій, а Кремлю — стверджувати, що навіть обмеження не відлякують міжнародних інвесторів від ласих активів родом з Росії

Іван Верстюк

 
У грудні минулого року уряд Росії заявив, що стіна санкцій, вибудувана проти цієї країни США, ЄС та низкою інших держав, дала тріщину. Адже великі міжнародні структури зі Швейцарії та Катару придбали пакет акцій держкомпанії Роснефть — однієї з тих структур, що давно і міцно влаштувалися в санкційних списках.

І хоча експерти впевнені, що угода фіктивна, останнім часом російські бізнес-структури дійсно навчилися обходити міжнародні обмеження. В цьому їм активно допомагає Кремль.

Зпочатку запровадження санкцій маловідомий російський банк Открытие різко — у п'ять разів — наростив активи. І зайняв частку 4% в банківському секторі РФ.

На зростання фінустанова пішла після того, як отримала від російського Центробанку (ЦБ) кредити на $21 млрд. Та й мінфін РФ допоміг — зробив у 2015‑му в його капітал безоплатний внесок в $1 млрд. Банк ВТБ, який належить державі, також видавав Открытию кредити, а потім став власником 10% його акцій. Навіть більше: джерела НВ говорять про те, що ще 60% перебувають у ВТБ в заставі за кредитами.

Російські держструктури щедрі не просто так: за допомогою приватного Открытия, що не підпадає під дії міжнародних обмежень, Кремль намагається обійти санкції, накладені на Росію Штатами, Євросоюзом і низкою інших держав після анексії Криму і вторгнення на Донбас. "Це дуже великий банк і легко може використовуватися в державних схемах", — зазначає Сергій Алексашенко, старший науковий співробітник Brookings Institution і колишній заступник міністра фінансів РФ.

Біля витоків швидкозрослої структури стояли Вадим Бєляєв та Борис Мінц. Перший відомий тим, що їздив у московському метро з валізами готівки у період ваучерної приватизації 1990‑х. Другий був помічником Анатолія Чубайса, архітектора цієї самої приватизації. У 2006‑му партнери купили банк Щит і, побоюючись незручностей при англомовній транслітерації назви, дали йому нинішнє ім'я.

В останні роки Мінц вийшов зі складу акціонерів, зате туди прийшли вкрай серйозні гравці: ВТБ, пенсійний фонд Лукойлу, близький до Володимира Путіна мільярдер Олександр Мамут і низка інших структур.

ЦБ фактично зробив Открытие центром консолідації національної банківської індустрії, підкреслює в розмові з НВ Ілля Юров, соратник опального російського мільярдера Михайла Ходорковського і колишній акціонер банку Траст, який Открытие агресивно поглинув у 2014‑му разом з активами ще семи банків. Причому допомагав у цьому дітищу Бєляєва—Мінця ЦБ.

З того ж приблизно часу, тобто з середини 2014‑го, Открытие, за даними Юрова, фінансує виплати перед іноземними кредиторами держкомпанії Роснефть, яка перебуває під санкціями. В останньої — десятки мільярдів доларів зовнішньої заборгованості. Російська ділова газета Ведомости припускає, що саме Открытие може стояти за викупом бондів Роснефти більш ніж на $10 млрд.

Банк витрачав гроші ЦБ і на викуп євробондів, випущених російським урядом. Крім того, Открытие  залучило на глобальному ринку $500 млн, випустивши боргові папери. І, за джерелами, продовжить робити це. "Всі залучені кошти будуть, очевидно, спрямовуватися на фінансування суб'єктів санкцій для нейтралізації їхнього ефекту", — прогнозує Юров.

Банк не тільки став інструментом залучення валюти для російських держструктур, але і дозволив акціонерам непогано заробити. Кредити ЦБ Открытие отримував під 2,5%, а вкладав їх в російські цінні папери під 7,5%. Так, у 2015‑му банк скупив $11,4 млрд (із загальних $12 млрд) суверенних євробондів РФ з погашенням у 2030 році. "Ця покупка, очевидно, відбувалася в інтересах РФ — щоб зробити привабливим для інвесторів новий випуск облігацій", — говорить Юров.

Так і сталося. У 2016‑му мінфін Росії розмістив два випуски євробондів. І якщо перший на 80% викупили російські банки, то другий на 70% скупили американські і європейські фонди.

Рубен Аганбегян, який володіє 8% акцій Открытия, підкреслює: угода з російським держборгом була суто ринковою. “Всі інвестори повернулися до нашої країни спинами і сказали, що не хочуть мати з нею більше діла, — каже він. — Але зараз багато хто шкодує про те, що вони не сиділи в терміналі Bloomberg, скуповуючи російські євробонди".

Открытие

У грудні минулого року російська влада з гордістю заявила про те, що міжнародні санкції дали тріщину: 19,5% акцій Роснефти, яка підпадає під них, придбали зовнішні інвестори. Мовляв, за €10,5 млрд частку в держкомпанії купили швейцарський сировинний трейдер Glencore і Катарський державний інвестфонд.

Правда, в Glencore пізніше заявили, що сума угоди становила €10,2 млрд.

Несподівана рішучість інвесторів, які знехтували забороною, на думку аналітиків, пояснюється тим, що ніяких грошей вони не платили. Напередодні операції Роснефть залучила на внутрішньому ринку $9,4 млрд в борг і, судячи з усього, сама і викупила власні акції через посередників — Glencore і Катарський фонд, щоб показати світові зацікавленість міжнародних інвесторів у російських активах.

Цієї версії дотримується російський економіст Владислав Іноземцев, науковий співробітник Школи міжнародних відносин Університету Джонса Гопкінса: мовляв, відбулася повністю фіктивна угода, проплачена грошима Центробанку.

Про те ж говорить і Володимир Мілов, колишній заступник міністра енергетики Росії. "Так чи інакше на купівлю пакета спрацювали все ті ж російські гроші, і "знаходження великого іноземного інвестора" — це перебільшення", — підкреслює він.

Алексашенко з Brookings Institution уточнює: довести цю схему поки що складно. Найімовірніше, Роснефтегаз, який володіє Роснефтью, або якісь банки використали облігації видобувної держкомпанії для отримання грошей в ЦБ. За них і викупили частку в 19,5%. Економіст додає: формально санкції не порушувалися, адже ті забороняють купівлю нових акцій Роснефти. А в цьому випадку, мовляв, формально були продані старі папери. "Хоча це, звісно, смішно", — підсумовує Алексашенко.

На думку Крейга Пірронга, професора фінансів і енергетичних ринків Х'юстонського університету, схема була дещо іншою. Glencore і Роснефть пов'язують давні великомасштабні фінансові відносини. І в 2013-2015 роках остання набрала передоплат у швейцарців у рахунок майбутніх поставок на суму до $5 млрд. У підсумку виник борг, заставою по якому виступили акції, — вони й перейшли Glencore. Таку заборгованість у міжнародному фінансовому праві вважають деривативом, тобто похідним фінансовим інструментом. А вони виключені з санкцій, підсумовує Пірронг.

У будь-якому разі реального стратегічного інвестора на держпакет Роснефти так і не вдалося знайти, резюмує Мілов. Навіть китайські та інші азіатські нафтогазові компанії на пропозицію не відгукнулися, тому що в російських умовах міноритарні пакети акцій не дають реальних прав на керування, особливо в стратегічних держпідприємствах, які перебувають у списку санкцій. Тому Кремль і розіграв схему з Glencore.

Російські квазідержавні компанії вигадують власні методи обходу санкцій. Контрольований оточенням Путіна банк Россия, що перебуває в чорних списках, переписав належні йому акції страхової компанії Согаз на "дочку" цієї ж структури і таким чином вивів її з‑під дії обмежень на залучення капіталу.

А ВТБ зробив те ж саме з акціями підконтрольного йому кіпрського RCB — співвласниками цієї фінустанови формально стали його менеджмент і вже згадане Открытие. Крім того, держбанк так структурував власні іноземні активи, що, наприклад, ВТБ-Австрія опинився поза санкціями, хоча він — пряма "дочка" санкційної фінустанови. "Це загадка, адже дочірній ВТБ-Вірменія підпадає під санкції", — говорить Алексашенко.

Енергетична компанія Новатек друга Путіна Геннадія Тимченка намагається залучити боргове фінансування в розмірі €1 млрд в Японії, сподіваючись, що там, на відміну від США чи ЄС, не побояться порушити санкційний режим.
Тимченко ще й намагався переписати свої активи на громадянина Швеції Свена Олсона. Однак американський мінфін поширив санкції і на шведа, звинувативши російських олігархів у спробах обійти накладені обмеження, за що їм загрожують майбутні штрафи і, можливо, посилення чинного режиму.

Ще один путінський друг — мільярдер Аркадій Ротенберг, який у 2014‑му потрапив під санкції США і ЄС, переписав весь свій бізнес у будівельному, хімічному та банківському секторах на сина. Тому що на нащадка санкції не поширюються.

Алексашенко розповідає, що говорить з американцями, які займаються режимом санкцій. Ті, мовляв, стежать за діями Ротенберга й Тимченка і думають, чи розширювати санкції на наближених до них осіб. А оскільки ризик прямого обходу санкцій занадто великий, держвідомства Штатів налаштовані нещадно за це карати, аж до багатомільярдних штрафів.

Однак станом на сьогодні санкції не дуже ефективні, додає Алексашенко. Вони працюють, але ефект від них, порівняно з 2014‑м, став помітно меншим.

Гроші Росії потрібні постійно, і Кремль не дрімає, придумуючи все нові схеми обходу санкцій. "Але з цим [зі схемами] можна і потрібно боротися", — вважає банкір Юров.