Марш на дно

За час правління Путіна економіка Росії стала настільки крихкою та нестійкою, що навіть підвищення цін на нафту не допоможе країні вибратися з глибокої кризи

.

.

Сергій Алексашенко, російський економіст,
менеджер, колишній заступник голови
правління центробанку РФ

.

У російській економіці триваєзниження: за рівнем ВВП країна відкинута на період 2008 року. Однак це лише зовнішній прояв глибокої системної кризи, в яку потрапила Росія.

На нинішню ситуацію вплинули відразу кілька чинників — і падіння цін на нафту, і західні санкції, і внутрішні проблеми, але головним з них є те, що відбувається власне в країні, у взаєминах влади та бізнесу.

Зниження темпів зростання російської економіки почалося задовго до українських подій і запровадження санкцій, а зупинка росту сталася до початку падіння нафтових цін. Тому провідним чинником, що визначає економічну динаміку в РФ, є скорочення інвестицій, небажання бізнесу інвестувати в розвиток. І причини такого стану теж цілком зрозумілі.

За час свого правління Володимир Путін поступово зруйнував усе інституційне середовище, що є ґрунтом для приватної економічної активності. Зруйнував підвалини будь-якої економічної системи — інститут прав приватної власності, захистом якої мав займатися незалежний суд і правоохоронні органи.

Зруйнував механізм федеративної держави, де інтереси регіонів мають стримувати апетит федерального центру. Зруйнував механізм політичної конкуренції та змінюваності влади — вибори не тільки на федеральному, але й на регіональному рівні перетворилися на фарс. А також — механізм четвертої влади, незалежних ЗМІ, замість якої Росія отримала інститут геббельсівської пропаганди, що успішно промиває мізки 85% населення, виправдовує війну, агресію та вбивства.

Хоча нинішня економічна криза є, на мій погляд, найважчою в російській історії, навіть важчою, ніж криза початку 90‑х, власне падіння економіки невелике. Всі прогнози на поточний рік передбачають зниження ВВП не більше ніж на 4 %, а усереднений прогноз на майбутній рік говорить про нульове зростання. Стрімке падіння цін на нафту та російського рубля в листопаді-грудні минулого року, всупереч очікуванням багатьох експертів, не призвели ні до чого схожого, що спостерігалося в кінці 2008-го — на початку 2009 рр. Реальний сектор російської економіки продемонстрував лише незначне падіння, і цьому є цілком раціональне пояснення.

.

Двигун зростання

По-перше, Росія — країна із сировинною економікою. Частка сировинних галузей у ВВП (разом із металургією, хімічною та лісовою промисловістю, завантаженням залізничного та трубопровідного транспорту) перевищує 25 %. Їхня частка в експортній виручці становила понад 85% 2011-2013 рр. Ані наприкінці 2014‑го, ані в 2015‑му сировинні галузі не зазнали такого скорочення зовнішнього попиту, як наприкінці 2008‑го, і продовжували повільно зростати, забезпечуючи завантаження транспорту (у січні 2009 року падіння обсягу вантажних перевезень у РЖД [Російської залізниці] перевищувало 30%).

По-друге, помітним двигуном розвитку російської промисловості останні кілька років було виробництво озброєння. Нова програма озброєння, ухвалена 2011 року, та виділені на неї 23 трлн руб. на період 2012-2020 рр. призвели до того, що темпи зростання оборонної промисловості становлять тепер 15-20%.

Поточного року програму закупівлі озброєнь не скорочено, ба навіть практично повністю профінансовано в першому кварталі (що дозволило уникнути інфляційного знецінення бюджетних коштів), тому оборонна промисловість продовжує демонструвати високі темпи зростання. Так, з точки зору суспільної корисності виробництво озброєння не має жодного сенсу, але статистика ВВП та промислового виробництва цього не помічає.

По-третє, помітну роль у підтримці темпів зростання у житловому будівництві та виробництві будівельних матеріалів аж до кінця першого кварталу 2015‑го грало стрімке зростання обсягів іпотечного кредитування в 2012-2014 роках. Однак дія цього чинника вичерпала себе навесні 2015‑го.

Найхворобливіші процеси в російській економіці відбуваються у внутрішньому попиті та пов'язані із різким зростанням інфляції, переходом бюджету в нестійкий стан і поточним падінням інвестиційної активності.

Підвищення темпів інфляції почалося ще навесні минулого року й посилилося після введення російською владою ембарго на імпорт продовольства та стрімкої девальвації рубля наприкінці минулого року. В результаті навесні 2015‑го зростання цін склало пікові 17 % і до осені знизилося незначно через суттєву девальвації рубля минулого літа.

Негайним наслідком прискорення інфляції стало значне зниження рівня життя населення. За оцінками Росстату, реальна зарплата та обсяг роздрібних продажів вже до весни скоротилися на 10 %. Але через різке падіння доходів бюджету російська влада здійснить лише часткову індексацію зарплат бюджетників 2015 року (на 6%) і не планують її здійснення 2016‑го.

.

Порочне коло

Жорсткі фінансові обмеження для російського бюджету пов'язані з двома чинниками. По-перше, дефіцит бюджету, схоже, є табу для Путіна ще з часів кризи 1998‑го. Можливо, він серйозно досліджував причини кризи і вирішив не повторювати помилок минулого. Тому пропозиція мінфіну обмежити дефіцит бюджету 2015‑го та 2016‑го рівнем 3% ВВП не має опору.

По-друге, хоча західні санкції формально не поширюються безпосередньо на Російську Федерацію, залучити кошти для фінансування дефіциту бюджету ні на зовнішніх ринках капіталу, ні на внутрішньому без серйозного підвищення рівня выдсоткових ставок російський мінфін не може. А тоді єдиним джерелом для фінансування дефіциту залишаються кошти Резервного фонду, яких навіть без індексації зарплат бюджетників і пенсій ледь вистачає до літа 2017‑го.

Стискування економіки за низьких цінах на нафту створює порочне коло: все менші доходи та відсутність можливості профінансувати дефіцит бюджету за рахунок позикових коштів ведуть до скорочення витрат (на виплати населенню, і поточних, і інвестиційних), що знижує попит в економіці та затягує її зісковзування вниз.

За 15 років правління Володимира Путіна російська економіка не тільки не покращилась, але й, навпаки, стала набагато крихкішою та нестійкішою. Стратегія російської влади сьогодні спирається на надію, що нафтові ціни рано чи пізно підуть вгору і це поліпшить становище в економіці. Проте інституційні руйнування досягли такого масштабу, що навіть підвищення нафтових цін не зробить російську економіку стійкою в довгостроковому плані.