У середині грудня політичні дискусії та пересуди в Москві були присвячені двом новинам: публікація Всесвітнім антидопінговим агентством звіту по другій частині незалежного розслідування Майкла МакЛарена щодо використання російськими спортсменами заборонених речовин. Іншою досить несподіваною новиною стала угода про продаж 19,5% державної компанії Роснафта двом іноземним інвесторам: нафтовому трейдеру Glencore і Катарському інвестиційному агентству. І президент Володимир Путін, і прем'єр Дмитро Медведєв назвали угоду успішним виконанням рішення про приватизацію Роснафти, завдяки якому держбюджет отримав близько $11 млрд. Але, на думку все ще ошелешених тим, що трапилося, експертів, ця квазіприватизація так само мутна і таємнича, як і організована державою система створення, розповсюдження і прикриття допінгу.
Російські фанати спорту були вкрай засмучені допінговим скандалом, що вибухнув напередодні Олімпійських ігор у Ріо влітку цього року, але державна пропагандистська машина зробила все, щоб зам'яти скандал, і публікація нового звіту МакЛарена стала несподіваним і неприємним нагадуванням про нього.
Довгий список дискваліфікації поповнився кількома іменами, що деякою мірою стало полегшенням для тисячі спортсменів, які підозрювалися в причетності. Основний акцент у розслідуванні зроблено на ролі різних державних органів у створенні організації, яка б забезпечувала Росії перевагу в спортивних змаганнях шляхом систематичного зловживання допінгом. Міністерство спорту і новостворена "незалежна" антидопінгова громадська комісія поспішили видати спростування існування такої організації, але кількість накопичених доказів говорить сама за себе. Брудна спортивна бюрократія є органічною частиною корумпованого російського режиму.
Нафтові доходи мають такий самий згубний вплив на російську політику, як допінг – на російський спортДержавний нафтовий гігант Роснафта, який контролюється давнім поплічником Путіна Ігорем Сєчиним, є одним зі стовпів режиму і користується привілеєм не звітувати ні за свою масштабну діяльність, ні за розподіл прибутку. Сєчин нещодавно переконався, що уряд, який формально здійснює контроль за його рішеннями, не має права голосу і не отримує жодної інформації про підпільну операцію по приватизації, та Олексій Улюкаєв, колишній міністр економічного розвитку, був безцеремонно кинутий за ґрати як превентивна міра проти будь-якого втручання.
Єдиним прийнятним для Сєчина способом приватизації було знайти багатого клієнта, який не буде заперечувати проти непоінформованості – адже навіть деякі китайські партнери відмовилися співпрацювати. Раніше в цьому місяці Роснафта зайняла на внутрішньому ринку $10 млрд у нерозкритих фінансових агентів, тому експерти припустили, що компанія планує просто придбати свої власні акції. Поворот з Glencore і QIA ошелешив спостерігачів, особливо коли перша заявила, що інвестувала $320 млн і отримала привілейований доступ до продажу російської нафти.
Питання виникають не тільки щодо того, хто профінансував угоду і хто володіє переоціненими акціями, які не дають права голосу. Готовність консорціуму італійських банків, який очолює Intesa Sanpaolo, виступити кредиторами проблемного Glencore можна пояснити тільки щедрим припливом російських грошей. Те, що Катар раптово вирішив увійти в низькоприбутковий і ризиковий російський нафтовий бізнес одночасно з рішенням ОПЕК скоротити квоти на вироблення нафти, залишає достатньо простору для теорій змови. Більш складні питання, що стосуються можливого скасування режиму санкцій, який перекриває Росії і Роснафті зокрема доступ до західних фінансових ринків.
Кремль нервово відреагував на новину про те, що міністерство фінансів США буде розслідувати законність так званої "приватизації" Роснафти, в ході якої група бенефіціарів прикарманила відмінний пакет акцій за допомогою відмивання. Тим не менш, Сєчин та інші зацікавлені росіяни зітхнули з полегшенням після того, як Картер Пейдж, радник з питань зовнішньої політики в перехідній команді Дональда Трампа, різко розкритикував "ворожі спроби" покарати Роснафту та її керівника санкціями, які, на його думку, тільки нашкодили західним інвесторам, які не отримали доступу до операції. Кремль також обнадіюють новини про те, що держсекретарем Трампа може стати Рекс Тіллерсон, генеральний директор Exxon Mobil: його робота в Росії була настільки успішною, що Путін нагородив Тіллерсона орденом дружби у вересні 2012 року.
Тепер подібні нагороди можуть отримати італійські банкіри і катарські шейхи, але відповідальні західні інвестори навряд чи захочуть співпрацювати з "Роснафтою", яка практикує жорсткий підхід, який багато в чому нагадує практики КДБ. Вони можуть бачити, що чистий результат серії агресивних поглинань дуже розчаровує: загальна ринкова вартість Роснафти наразі складає менше $55 млрд.
Сумніви в інвесторів можуть викликати також дані про особисту участь Сєчина в запеклих суперечках між силовиками: минулого тижня ФСБ було затримано ще одного полковника з відділу внутрішньої безпеки міністерства внутрішніх справ за звинуваченням у тому, що прийняв жалюгідний хабар у розмірі $1,5 млн.
Нафтові доходи мають такий самий згубний вплив на російську політику, як допінг – на російський спорт. Різниця полягає в тому, що міжнародні спортивні федерації сприймають проблему всерйоз і дискваліфікують "забруднених" спортсменів і чиновників, а ось у міжнародному бізнесі спокуса нафтових грошей залишається нездоланною для багатьох гравців. Путін знає, що ділова репутація Роснафти і Газпрому нічого не коштує, і прагне продемонструвати, що західні підприємці нічим не кращі за його близьких друзів. Санкції залишаються найбільш надійним засобом скорочення російського експорту корупції, але для того, щоб зберегти їх, потрібна політична воля, і тверда політика Америки є необхідною умовою для цього.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонено.