Український націоналізм, з точки зору Росії, полягає в просуванні української мови, українських книг, музики, кіно, української версії історії і українського пантеону героїв.
Що нам пропонує Росія замість українського націоналізму?
Було б цілком природно припустити, що альтернативним підходом є інтернаціоналізм. Це означає: просування різноманітних мов і культур, якоїсь добре вивіреної, збалансованої і політкоректно всесвітньої версії історії, а також супутніх їй мемів, наративів і героїв. Щоб не замикатися в українському, а вийти в глобальний світ і відчувати всю планету своїм домом.
Хіба нам пропонують таке? Вочевидь, ні.
З точки зору Росії, альтернативою українському націоналізму є не глобальний космополітичний інтернаціоналізм, а російський націоналізм. (Тут важлива відмінність між прикметниками «руський» і «російський», бо в Росії живуть ще татари, чеченці і десятки інших національностей зі своїми власними націоналізмами, і їм Росія робить таку саму пропозицію, як і нам.)
Отже, Росія пропонує нам замінити український націоналізм російським націоналізмом: мовою, літературою, музикою, кіно, а також, звісно, історією, пантеоном і наративами.
І тут виникає питання: а з якого доброго дива, власне, ми маємо це робити?
Чому французи не пропонують німцям взяти їхню мову і культуру замість своїх, шведи не пропонують фінам, угорці — словакам, а японці — корейцям? Тому що це дивно і безглуздо. Хоча французька кухня краще німецької, шведська філософія є глибшою за фінську, японська культура витонченіша за корейську, а угорський пантеон не можна порівняти зі словацьким. Незважаючи на це все, пропозиція викинути своє і взяти натомість сусідське лунає напрочуд дивно і безглуздо.
Росія не відмовиться від своєї пропозиції. І просуватиме її силою зброї
Є тільки одна причина, через яку Росія пропонує українцям замінити українське на російське.
А саме — глибока віра в те, що насправді це один народ. Ніякого окремого українського народу немає. А отже, немає, і не може бути української мови (це південноруський діалект), культури й історії. Ну і, звісно, націоналізму ніякого немає і не може бути. Все це якесь непорозуміння, випадкове, тимчасове, створене ворогами і відступниками.
Ваш націоналізм несправжній, кажуть нам, так само як і вся ваша нація, мова і культура. Це все випадкове, наносне. Відкиньте його і візьміть краще наше.
Однак виявляється, що безліч людей не згодні. Ну, буквально мільйони. Саме вони і оголошуються Росією українськими націоналістами. До речі, для багатьох з них рідною мовою є російська.
Як мовиться, егоїст — це людина, яка думає тільки про себе, замість того щоб думати тільки про мене.
Виходить, Росія оточена майже сімома мільярдами націоналістів — людей планети, які не хочуть викинути своє і взяти натомість російське.
Як моторошно жити в оточенні ворогів. Залишилося пояснити, чому так вийшло.
Російська культура, звісно, велика. Годі й казати про її вторинність стосовно європейських культур:
Однак на додаток до російської культури її супроводжують авторитаризм, агресія, великодержавність, нехтування правами і свободами, мілітаризм, магічне мислення, ксенофобія та інші речі, неприйнятні для людей довкола.
Раніше російську культуру супроводував комунізм як віра в краще майбутнє людства, в соціальну справедливість. Та оскільки в пакеті з комунізмом був інтернаціоналізм, то можна було позиціонувати російську культуру як перший крок до інтернаціоналізму. Адже саме російська мова, а не українська і не татарська, була мовою спілкування нової історичної спільноти — радянського народу, який був прообразом всесвітнього братства людей. В ідеалі весь світ мав заговорити по-російськи після перемоги комунізму на всій планеті.
Однак комунізм провалився, опинившись нездатним нагодувати і одягнути людей, дати їм гідне життя без страху і ненависті. І Росія відмовилася від комунізму, який просувала з чималим успіхом майже все ХХ століття. І тепер комунізм десь перебуває поряд з нацизмом на смітнику історії. І комуністичний інтернаціоналізм довелося замінити російським націоналізмом.
Було слушно й зрозуміло, чому латиноамериканці, африканці й азійці готові вмирати за інтернаціоналізм: він для них був альтернативою націоналізму колоністів. Але чому ці ж люди повинні вмирати за російський націоналізм, абсолютно незрозуміло.
Ось чому тепер стільки уваги Україні. Бо коли ти ближнього не переконав викинути своє заради російського, то тим більше не переконаєш далекого.
Але повернімося до наших справ. Очевидно, Росія не відмовиться від своєї пропозиції. І буде просувати її силою зброї. І тут саме час згадати Макса Вайнрайха: «Мова — це діалект, у якого є армія і флот».
Цей текст присвячено великому українському святу — Дню захисника і захисниць України. Подяка всім, хто дочитав.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ