В той час як ЄС готується до нового лідерства цієї осені, а президент США Дональд Трамп щойно розпочав свою кампанію-2020 з переобрання, російський президент Володимир Путін міцно сидить у своєму сідлі з мандатом, подовженим до 2024 року. Та що саме, коли бути точними, має намір робити Путін у Кремлі наступні п’ять років?
Як і лідери всіх великих держав, російська еліта мусить регулярно намагатись пророкувати майбутнє, аби формувати стратегічні пріоритети країни так, щоб передбачити її можливі проблеми. США проводять таке оцінювання кожні чотири роки під егідою Національної розвідувальної ради, ЄС — кожні п’ять років, і щойно опублікували напівнезалежне дослідження ймовірних глобальних трендів у період між зараз і до 2030 року.
У випадку з Росією геостратегічними прогнозами займається напівофіційний Інститут світової економіки та міжнародних відносин імені Примакова (ІСЕМВ), де і опублікували глобальний огляд на 2035 рік. Загалом, їх оцінка майбутніх трендів подібна до американської та європейської. Ось де звіт стає цікавим, так це у місці про вплив цих трендів на Росію. Автори визначають кілька стратегічних дилем, з якими зіштовхнеться країна.
Наприклад, згідно з оглядом, головним пріоритетом Росії буде «зберегти та покращити свої позиції в світовій ієрархії держав і відповідальності». Та досягнення цього вимагатиме «структурної реконструкції російської економіки». Тобто без далекосяжних економічних реформ — або того, що автори називають «радикальними змінами», міжнародне становище Росії майже напевно погіршиться. Така ж точка зору висловлена у славнозвісній книжці Андерса Аслунда «Російський клановий капіталізм».
Після обговорення економічного становища Росії, що важливо, звіт також апелює до низки складних геостратегічних тем. Автори очікують на «неминуче довгий політичний конфлікт із Заходом через роль Росії на пострадянському просторі, передусім у визначенні майбутнього України та сусідніх територій». У найближчій перспективі, як зазначається, така напруга вимагатиме від Росії повернутись до Китаю та Сходу.
Тобто мається на увазі, що автори не бачать можливого вирішення конфліктів, які створила Росія у своїх спробах підірвати суверенітет своїх безпосередніх сусідів. Згідно з дослідженням, це само собою зрозуміло, що Кремль продовжуватиме проводити реваншистську політику за кордоном, попри очевидний негативний вплив її агресивної поведінки на міжнародне становище Росії та її внутрішню економіку. Так наче протизаконні вторгнення Росії у Грузію та Україну — це лише історичні питання, які наразі не передбачають рішення.
А щодо зближення з Китаєм, то це стало вираженою характеристикою зовнішньої політики Кремля щонайменше відтоді, як анексія Росією Криму в березні 2014 року накликала західні санкції. Вже цього року Путін наніс візит до китайського президента Сі Цзіньпіна у Пекіні, а Сі зустрівся з Путіним у Москві та Санкт-Петербурзі.
Проблема в тому, як показує звіт ІСЕМВ, що тісніша співпраця з Китаєм насправді не є тим життєдайним варіантом, що забезпечить Росії довгостроковий розвиток. «На перспективу», вказують автори, «співпраця з Китаєм та іншими Азіатсько-Тихоокеанськими країнами не може стати стратегічною альтернативою співпраці зі Заходом». Відповідно, автори вірять, що Кремлю слід спрямовувати свої зусилля на «роботу зі своїм власним порядком денним заради ймовірної активної співпраці» з Європою та США.
В цілому висновок такий: Росія не тільки не модернізувалась так, як слідувало б, а і також вплутала себе в регіональні конфлікти, що спровокували кризу з тими державами, від яких її власний розвиток і залежить. Це підштовхнуло Росію навіть більше покладатись на Китай, хоча вона і розуміє, що стати молодшим партнером східного сусіда — це не бажаний для неї шлях уперед. Так чи інакше, Росія мусить знайти спосіб відновити відносини зі Заходом. Це не може відбутись відразу ж — враховуючи те, що конфлікт в Україні досі залишається актуальною проблемою — проте це питання усе ж мусить бути на довгостроковому порядку денному.
Очевидне рішення цієї дилеми — визнати, що конфлікт в Україні був величезною стратегічною помилкою, і прагнути до його чесного урегулювання — здається, не входило до мандату досліджень, подібним цьому.
Питання, звісно ж, у тому, чи сам Путін сприймає це дослідження серйозно, та і чи взагалі читає таке. Маю відверті сумніви. Скоріше за все, його увагу привертають короткострокові аналізи питань безпеки. Та примітним є те, що саме ця поважна напівофіційна інституція із потужною підтримкою серед впливових членів російської еліти видала такий звіт. Хоча його мова і часто обережна та туманна, він є очевидною критикою цілого напрямку зовнішньої політики Путіна.
Більше того, ІСЕМВ абсолютно праві: Росія створила ситуацію, через яку її глобальні позиції можуть неабияк постраждати. Продовження конфліктів із сусідами ціною власних відносин із Заходом неминуче стане на заваді прагненням економічної модернізації та розвитку. А без сильної економічної бази країна не матиме шансів забезпечити собі поважні «позиції у світовій ієрархії держав і відповідальності», що, здається, є дуже важливим для Путіна.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Copyright: Project Syndicate, 2019