Революція у Венесуелі остаточно проявила риси нинішнього російського режиму. Це просто-напросто безідейна деспотія, головною цінністю для якої є влада сама собою і гроші, до яких ця влада дає доступ. Патріотизм, націоналізм, соціалізм, вірність традиціям, клерикалізм – усі ці фігові листки відкинуті. Режим Мадуро у Венесуелі – антирелігійний і соціалістичний, і довів багату країну, що стоїть на нафті, до ганебної бідності.
Народ повстав проти диктатора, який фальсифікував вибори і так зберіг владу. І що ж? Росія, Китай, Туреччина, Іран усе тут як тут – вони за диктатора. А хто за народ, який бажає відновити свою владу керувати своєю країною? Звісно ж, країни демократичні – США, Канада, Євросоюз, більшість країн Латинської Америки. Ті, хто самі мають благо свободи, хочуть, щоб цим благом володіли й інші.
Світ чітко визначився не по лінії лівий-правий, християнський-мусульманський, західний-східний, а за найпростішою і банальною – тиран і його прибічники, які вкрали права і багатства народу, і народ, що знає і здійснює своє право на управління своєю країною. І Росія на чолі цього ганебного і жалюгідного союзу деспотій.
Ось він – кінець Нової Росії, яка скинула з себе комуністичну тиранію тридцять років тому. Скинула, щоб знову зажадати вождя. Але в цьому сумному кінці є і основа нового початку. «Вождь» всюди – у Пекіні, Москві, Анкарі, Тегерані, Каракасі та Зімбабве живе для себе. Громадяни країни для нього тільки засіб або небезпека, але не найвища мета його діяльності.
Вірмени зуміли скинути своїх тиранів і вийти з цього ганебного союзу деспотій, грузини зуміли, українці зуміли, нехай і дорогою ціною. Тепер своє право на свободу бажають здійснити громадяни Венесуели.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени