У Вашингтоні золота осінь. Ідеальний сезон для туризму, в тому числі й ділового. З'явилася і стає все більш масовою нова категорія ходоків-мільярдерів з ось уже багаторічної "вставательки з колін", путінської Росії. Всі вони вивчили напам'ять знаменитий параграф 241 "Акту протидії агресії з боку урядів Ірану, Російської Федерації та Північної Кореї", всі в один голос повідомляють довірливо, що особисто вони з самого початку були категорично проти анексії Криму, і делікатно цікавляться, де і кому можна було б запропонувати дуже велику винагороду за невключення їхніх імен у доповідь Фінансової розвідки Конгресу США про активи "впливових політичних фігур, олігархів і керівників державних підприємств Російської Федерації, близьких до режиму в Кремлі".
Піклуватися про зручності проїжджаючих співвітчизників, навіть найбільш занепалих з них – мій моральний обов'язок як політичного біженця і колишнього члена Координаційної ради опозиції. Тому я терпляче пояснюю їм особливості американської політичної і правової системи, в яких вони так само неосвічені, як депутати Державної думи, котрі відсвяткували шампанським 9 листопада минулого року обрання "нашого" президента Дональда Трампа. "Акт про протидію", майже одноголосно прийнятий Конгресом і вкрай неохоче підписаний 2 серпня 2017 року "нашим Трампом", – вже запущений. Невблаганний і незворотний механізм санації кримінальних "російських активів" загальною вартістю приблизно в трильйон доларів. Доповідь має бути представлено не пізніше 2 лютого наступного року. Робота над нею, включаючи складання повного списку власників і бенефіціарів російського трильйона в Америці, а також "визначення ступеня корумпованості цих осіб", інтенсивно ведеться зараз адміністрацією США під уважним оком Конгресу. Спробувати призупинити цей процес або якось втрутитися в нього в сьогоднішній ситуації в США – політичне самогубство для будь-якого американського діяча, включаючи Трампа і російського орденоносця Рекса Тіллерсона.
Насправді, 180 днів – якась фігура мови. Безумовно, всі ключові персонажі та їхні активи були оперативно встановлені вже давно, і зараз залишається тільки назвати ці імена публічно, а потім застосувати до них стандартні американські закони, що стосуються відмивання капіталів, нажитих злочинним шляхом. Політичний Вашингтон – місто витоків, неофіційні списки досить добре відомі. Але російському читачеві немає потреби ламати собі голову над цим біномом Ньютона. По суті, закон від 2 серпня – оголошення поза законом злочинного співтовариства всього вищого російського керівництва, що зберігає в Сполучених Штатах награбовані в Росії скарби. Повний список – Who Is Who російської клептократії, включаючи перших осіб держави. Щойно ці люди будуть офіційно названі в доповіді Конгресу, ситуацію неможливо буде повернути назад, тому що закони і судові процедури почнуть діяти незалежно від бажання окремих політиків.
Украдене має бути повернуто власнику без будь-яких попередніх політичних умовЧому ж закони про відмивання капіталів не застосовувалися раніше? Тому що до пори до часу, поки дії російської верхівки обмежувалися пограбуванням власної країни, ця ситуація влаштовувала Захід, який ніколи не вирізнявся кришталевою принциповістю. Якщо називати речі своїми іменами, то Захід був якоюсь мірою співучасником цих неблагих діянь. Але задурманеним шаленими грошима вихідцям з пітерських підворіть і луб'янских кабінетів захотілося більше і "геополітичної величі" для себе і своїх "неодворянських" династій. І зажадали вони у американської золотої рибки не тільки статусу найбагатших людей Заходу, а й нової "ялтинської угоди", яка визнає їх володарями півсвіту і закріплює в їхньому володінні цілі народи й держави.
Методичне закачування в економіку Заходу вкрадених в Росії величезних коштів поєднувалося у цих суб'єктів з пристрасним бажанням напаскудити тому ж Заходу, і перш за все США, всюди, де тільки можливо. Цей когнітивний дисонанс російської зовнішньої політики і знищив їх. У будь-якому випадку колишньої посткомуністичної Росії з установками її лідерів – красти тут, а династично і гедоністично насолоджуватися вищими стандартами споживання на Заході – вже не буде. Така форма клептократичного буття вимагала активного і далеко не безкорисливого співробітництва з Кремлем західних еліт. І російська держава, і її відносини із Заходом будуть організовані тепер якось по-іншому.
Як саме? Це залежатиме від креативності сторін і багато в чому від того, як вирішиться доля конфіскованого американською владою у російських олігархів і чиновників трильйона. Першим завданням буде уникнути казусу Скринник.
Розслідування проти пані Олени Скринник, колишнього міністра сільського господарства Росії, було розпочато в Швейцарії 2013 року. Місцева прокуратура заарештувала 60 мільйонів доларів на рахунках екс-міністра в рамках розслідування справи про відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом. Але в серпні 2017 року цю справу було закрито, доступ до арештованих раніше банківських рахунків Скринник було відновлено ще в лютому. Прокуратура заявила, що Росія не надала правової допомоги слідству, тому не вдалося виявити достатньо доказів фактів відмивання грошей, перш за все не вдалося виявити потерпілого. А хто ж потерпілий у випадку російського трильйона в США? Очевидно, російська держава і російський народ. Але казус Скринник оголив дивовижний парадокс: юридичними представниками потерпілих на сьогодні є ті, що їх пограбували, – чекісти і чиновники, які оволоділи державою і перетворили саму державу на інструмент своїх дій.
Чесний американський поліцейський, конфіскувавши у злочинця вкрадений гаманець, безумовно, повинен повернути його власнику. Але що робити, якщо злочинець заявляє, що він і є повноважний представник власника? Я бачу такий вихід з цієї колізії. Конгрес США публікує отриманий ним детальну (імена, адреси, номери рахунків) доповідь про власників і бенефіціарів російського трильйона, роблячи його надбанням російської та світової громадськості. Влада США заявляє про готовність у найкоротший термін передати всі заарештовані активи у володіння Росії при дотриманні елементарних запобіжних заходів: прийняття в РФ закону про тотальну і довічну люстрацію всіх чиновників-олігархів, які викрали ці кошти. Що не виключає, зрозуміло, можливості їх подальшого кримінального переслідування як у Росії, так і в США відповідно до законодавства обох країн.
У великій політиці, на жаль, рідко трапляється, щоб прийняте рішення було б одночасно і моральним, і прагматичним. Повернення народові Росії вивезеного його власними вождями трильйона стало б прикладом саме такого рішення. Воно означатиме також мовчазне визнання американською владою відповідальності своїх попередників за байдужість, з якою ті багато років спостерігали за діяльністю на території США вищих представників російської влади.
Зрозуміло, в США нагадають, що спочатку санкції ЄС і США проти Кремля були введені для того, щоб зупинити російську агресію в Україні. Тому, продовжать вони, питання про повернення Росії блудного трильйона слід відкласти до повного відновлення територіальної цілісності України, гарантом якої, згідно з дюжиною підписаних нею договорів, є сама Російської Федерації. А поки непогано було б певну частину цих коштів спрямувати Україні в якості моральної та економічної компенсації.
При всій логічності цих доводів подібний підхід представляється мені неправильним політично і психологічно. Пограбування Росії і агресія проти України – різні злочини, хоча вони вчинені (і це не випадковість, а глибока закономірність) практично одними і тими ж фізичними особами.
Ось що ваш покірний слуга говорив з цього приводу 1 березня 2014 року: Звернення В. В. Путіна до Ради Федерації по санкцію на введення обмеженого контингенту російських військ в Україну було оголошенням війни незалежній державі, суверенітет і територіальну цілісність якої Росія взяла на себе зобов'язання гарантувати згідно з Будапештським меморандумом. У цій божевільній війні можуть загинути тисячі і десятки тисяч росіян і українців. Зупинити авантюру кремлівських клептократів, що сприймають Лютневу антикримінальну революцію в Україні як загрозу їхній особистої довічній владі, може дуже простий захід країн ЄС, Швейцарії, Ліхтенштейну і США. Влада цих країн може на виконання їхнього власного законодавства оприлюднити і заморозити активи вищих посадових осіб РФ і їхніх бізнес-партнерів в західних фінансових інститутах. Цей захід відкриє очі багатьом, у тому числі і в Росії, на справжні мотиви категоричного неприйняття Кремлем Української революції, що скинула владу бригади Януковича – клону кремлівської клептократії.
Нам не дано передбачити, як наше слово відгукнеться. Моє через три з половиною роки відгукнулося, нарешті, рубленими формулюваннями параграфа 24. Дозволю в зв'язку з цим дати ще кілька скромних порад стороннього.
Украдене мусить бути повернено власнику без будь-яких попередніх політичних умов. Необхідна тільки одна обов'язкова технічна умова – гроші не повинні знову потрапити до тих, хто їх украв. Нове російське керівництво зможе самостійно без зовнішнього економічного тиску вирішити екзистенціальне для Росії питання про її стосунки з Україною. Включаючи серйозну братську фінансову підтримку України в справі подолання наслідків путінської агресії. Тим більше, що з'являться необхідні для цієї благородної місії вільні кошти. Ви не уявляєте, яка кількість людей абсолютно щиро згадають, що вони особисто з самого початку були категорично проти анексії Криму! У тому числі і більшість кримчан.
Докорінно зміняться і російсько-американські відносини. Росіяни високо оцінять вирішальну роль американського правосуддя в справі повернення вкрадених у них величезних активів, які акумулювали працю, утримання, страждання, героїзм кількох поколінь.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени