16 лютого спеціальний прокурор США Роберт Мюллер висунув обвинувачення 13 росіянам та окремим угрупуванням у втручанні в американські вибори.
Ця історія – не поодинокий випадок втручання Росії у життя інших держав. За останні 9 років ця країна вдерлась на територію своєї сусідки Грузії, анексувала український півострів Крим та підтримала повстанців на Сході України.
Як вченого, який досліджує історію Росії, у цьому контексті мене найбільше цікавить ось таке питання: усі події свідчать про те, що Москва повертається до агресивної зовнішньої політики, чи все це лише частина нового зовнішньополітичного курсу?
Знайти правильну відповідь важливо як для США, так і для інших країн. Бо якщо такі дії – це повернення до традиційної політики, то подальшу агресію Росії буде важко спинити.
Для того щоб зрозуміти, що відбувається насправді, розгляньмо ті схеми, які Росія застосувала раніше.
Купівля «знаті»
На початку XVII ст. Польща була дуже великою силою. Настільки великою, що не лише втручалась у російську політику, а навіть у 1610 році відправила армію до Москви з метою посадити на трон свого польського принца. Тим не менш, Росія значно посилила свої позиції протягом наступних ста років. На початку XVIII ст. вона вже сама регулярно втручалась у виборчу політику Польщі. На той час короля там обирала знать. Петро I та його наступники платили місцевим дворянам, аби ті голосували проти спроб короля та центральної влади посилити позиції уряду та національної армії.
США намагались вплинути на результати 81 президентських виборів у світі
Наприкінці того ж століття Росія, Австрія та Пруссія – три держави, які переоцінили опір польської шляхти та спромоглись за допомогою підвищення податків сформувати сильні армії – згодом розділили між собою Польщу, повністю прибравши її з карти світу. Країна залишалась частиною Російської імперії аж поки не отримала незалежність в ході Першої світової війни.
Далі російська експансія почала рухатись у південно-західному напрямку. У 1774 Росія завдала поразки Османській імперії, величезній країні, яка простягалась через увесь Середземноморський регіон: від Марокко на Близькому Сході до Туреччини на Балканах. Навіть у ході вимушеного перемир’я Росія зберегла за собою право втручатись у внутрішню політику імперії, начебто від імені християн. У 1814 році, після того як Олександр І виштовхав Наполеона з Росії, царські війська помарширували до Парижу та домовились про мир у Європі. У 1848 році, події якого можна розглядати як зловіще попередження вторгнення СРСР у 1956 році, російські війська придушили повстання угорців проти правління Габсбургу.
Наприкінці XIX ст. Британія, Франція, Німеччина та інші сильні європейські держави втягнулись у «гонку за колоніями» в Африці та Азії. У цей час розширення імперіалізму Росії, відповідно, було обмеженим. Хоча вона і захопила малонаселені землі в Середній Азії, намагаючись збільшити свою територію за рахунок Далекого Сходу, Японія перемогла Росію в цій принизливій війні.
Радянська ера
З моменту народження СРСР в 1922 році, радянська влада прагнула перетворити свою місцеву комуністичну революцію в глобальну. Та насправді, лише перемога у Другій світовій війні дала СРСР статус супердержави і можливість втручатися в інші країни світу.
СРСР активно нав’язував радянську комуністичну модель держави по всій Східній Європі та підтримував комуністичні та націоналістичні антиколоніальні радикальні рухи во всьому світу. СРСР намагався створити власну альтернативу США та тій європейській міжнародній економічній системі, ЄС та НАТО, які стали ключовими гравцями після Другої Світової війни.
Зараз Росія підтримує націоналістичних опонентів ЄС та НАТО. І хоча на перший погляд здається, що комунізм та сьогоднішній націоналістичний, праворадикальний популізм прямо протилежні по ідеології, у них насправді є і чимало спільного. Обидва рухи не признають статус-кво у міжнародних відносинах, відкидають усталені норми партійної політики та однаково зневажливо ставляться до фактів та ЗМІ. Обидва рухи у свою основу ставлять боротьбу із ворожим Заходом.
Та слід пам'ятати і про деякі інші речі, перш ніж робити висновок, розширювала Росія свої межі та вплив завжди, чи лише в певний історичний період.
По-перше, у 1989 році Східна Європа звільнилась від контролю радянського режиму в надзвичайно мирний спосіб. Через два роки СРСР і зовсім розпався за ініціативою лідерів Росії, Казахстану, Білорусі та України. Попри деякі сутички та невеликі війни за спадщину, це був, мабуть, найбільший мирний та швидкий розпад великої імперії за всю історію.
З огляду на жорстоку історію конфліктів між трьома найбільшими народами регіону – поляками, українцями та росіянами – слід відмітити, що на цій території таки не дійшло до масштабної війни за правонаступництво. У книзі "Armageddon Averted" описують цікавий феномен: те, що Росія, маючи при собі ядерну зброю та незчисленну армію, наприкінці 90-х спокійно сприйняла втрату імперії та впливу, є чимсь на кшталт дива.
По-друге, у цьому контексті легко забувається історія "демократичного Заходу". Починаючи з XVI століття і до другої половини XX, Британія, Франція, Німеччина, Голландія, Бельгія, Іспанія та Португалія створили і керували велетенськими імперіями. Величезну багатонаціональну імперію у Середземномор'ї побудувала Туреччина, у велику континентальну європейську імперію зібрала десятки національностей Австрія.
У XIX ст. США відвоювали значну частину територій в Іспанії, Мексики та корінних американців. Американці вибудували собі сферу впливу в Південній та Центральній Америці, де нерідко втручалися у вибори і навіть перевороти.
Було дві хвилі руйнування імперій: у результаті Першої світової війни та у десятиліття після Другої. Розпад Радянського Союзу та його східноєвропейської імперії сателітів – це, по суті, останній розділ в історії цього глобального явища.
Ніде процес імперського розпуску не був повністю мирним, а в таких місцях, як Близький Схід, слугував перехідною ланкою до насильницької громадянської війни.
По-третє, слід пам'ятати про те, що хоча російське втручання у американські вибори і є безпрецедентним в історії США і справедливо викликає велику стурбованість, це аж ніяк не безпрецедентний випадок в історії міжнародних відносин.
Фактично, протягом тривалого часу США і самі докладали руку до виборів у інших країнах. Згідно з даними, зібраними істориком Довом Левіном, у період від 1946 по 2000 роки, США намагались вплинути на результати 81 президентських виборів у світі.
Тож врахувавши все це, повернімось до головного питання: чи означають останні дії Росії повернення до традиційної політики агресії, які розгорнулись після нехарактерного десятиріччя перемир’я між 1989-1999 роками?
За винятком Сирії, починаючи з 1991 року, втручання Росії поширювались лише на її сусідів. Ймовірно, втручання у вибори США та підтримка правих партій у Європі та Америці – це сигнал того, що все змінюється.
Та Росія вже не та країна, яка почала нарощувати свою силу наприкінці XVIII століття і продовжувала у такому ж темпі до початку XX. Сьогодні це відносно слабка держава, чий вплив поступово зменшується. Тож усі зовнішньополітичні авантюри нинішнього режиму здебільшого спрямовані на те, щоб забезпечити підтримку виборців, яка йде на спад. У цьому контексті зовнішньополітичні кроки Росії радше нагадують поведінку Британії на Фолклендських островах та США в Гренаді в 1980-х, аніж поширення своєї експансії та впливу в рамках відновлення своєї потужності.
Кожна колишня імперія зіткнулася з втратою колишньої могутності й Росія не виняток. Чи стане це приводом для повернення до 300-річної традиції експансії та втручання в справи інших держав – це питання залишатиметься відкритим протягом наступних років історії міжнародних відносин.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок theconversation.com. Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал опубліковано на theconversation.com
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени