«Протягом майже восьми століть Росія була в пастці повторюваного циклу: вона повстає з хаосу, повертається як регіональна, а іноді навіть глобальна сила, агресивно зростає, в той час як система починає тріщати по швах, а потім руйнується, щоб згодом знову піднятися», – розповідає Гудріх.
За її словами, розширення впливу Росії відбувається за рахунок величезних фінансових, військових, політичних і соціальних витрат. У радянський період Москві довелося централізувати контроль за усім радянським простором і субсидувати більшість економік радянських держав, намагаючись при цьому контролювати їх різношерсте населення. Крім того, радянський ВВП становив лише половину від ВВП США, незважаючи на те, що населення країн було приблизно однаковим. В останнє десятиліття життя Радянського Союзу, за оцінками західної розвідки, половина радянського промислового виробництва йшла на зміцнення військового потенціалу, що призвело до величезного браку промислових товарів.
«Таким чином, виникає дилема: Росія повинна розширюватися, щоб вижити, але це розширення є нестійким і історично завжди веде до її розпаду», – пояснює експерт.
Вона підкреслює, що російський цикл можна розділити приблизно на три частини: колапс, відродження і крихкість. Історично це відбувалося вже неодноразово. У XII столітті каталізатором розпаду була монгольська навала; в XVII столітті – Смутні часи; в XX столітті – революція, розпад Радянського Союзу і фінансова криза 1998 року.
За словами Гудріх, лідери, які вважалися рятівниками Росії, з часом замінюються авторитарними правителями (або ж самі перетворюються на таких).
«Путінський режим ідеально вписується в російський історичний цикл, – каже Гудріх. – Більшу частину путінського правління російська економіка та її фінансові позиції були відносно стабільні, що дозволило РФ сфокусуватися на своїх кордонах, зокрема, почати протистояти тому, що вона сприймала, як наступ ворогів із Заходу після розпаду СРСР».
Вона розповідає, що Росія створила власні альянси безпеки, щоб протистояти НАТО, а також використовувала свої енергетичні ресурси для маніпулювання іншими країнами. Він використовував ряд енергетичних інструментів тиску на Європу, щоб гарантувати, що Україна і Грузія будуть прийняті в НАТО. Потім Росія вторглася в Грузію в 2008 році, і НАТО залишився осторонь. У 2010 році Москва чинила тиск на Україну, щоб забезпечити, що в ній буде правити дружній Росії лідер. З 2010 до 2015 року, Росія розширила свій економічний союз, включивши до нього Вірменію і Киргизстан. У 2014 році почалося вторгнення в Україну.
«Захід називав злочинцем Путіна, а Росію – агресором, але росіяни вихваляли людину, яка допомогла країні повернути статус регіональної, якщо не глобальної сили», – зазначає експерт.
Тим не менш, за її словами, незважаючи на популярність Путіна, його режим починає демонструвати перші ознаки слабкості. Дії Росії у Східній Україні об'єднали Європейський союз і Сполучені Штати, які ввели ряд економічних санкцій відносно країни та окремих її громадян. У той же час, впали ціни на нафту – від тризначних до $40 за барель. Поєднання низьких цін на нафту і конфлікту із Заходом викликало скорочення іноземних інвестицій в Росію на 50% у 2014 р. До 2015 року іноземні інвестиції впали практично до нуля. Рубль упав на 40% в 2014 році і залишався нестабільним в наступному році, а відтік капіталу з країни склав $160 млрд в 2014 році і ще $85 млрд в 2015 році.
«Я не маю на увазі, що Росія знаходиться на межі розвалу – але країна входить у наступну фазу свого історичного циклу, в якій держава є дуже вразливою і одночасно дуже агресивною. Тому тепер Путін буде діяти з позиції виживання, а не з позиції сили. Росія зможе деякий час балансувати на грані, але її неминуче чекає наступна фаза циклу», – підсумовує Гудріх.
Повну версію колонки Лорен Гудріх читайте на сайті Forbes.com