Не цього тижня буде сказано, та Дональд Трамп має рацію. Він не оригінальний і його пропозиції буде важко реалізувати, та коли він каже, що «порозумітися з Росією – це добре», як заявлялось напередодні зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним у Гельсінкі, то він не помиляється.
Росія – це не та країна, на ворожість якої Заходу слід знизувати плечима. Замість копіювати агресивні підходи, демократичні країни мають залишатись пильними та жорсткими щодо кричущої поведінки Росії в Україні та залякування членів НАТО у країнах Балтії. Західним політикам також слід більш енергійно здійснювати промоцію культурних зв’язків, організовувати дискусії з росіянами щодо різноманітних питань, ініціювати освітні обміни та надавати трибуну для висловлення російським оглядачам, інтелектуалам та політикам.
Одним із багатьох мінусів рокового діалогу під назвою «Безнадія у Гельсінкі» стало те, що Путін, на відміну від свого американського співрозмовника, виглядав там добре – сильним, послідовним, головним – наділеним усіма тими рисами, на яких з очевидним задоволенням наполягають російські медіа. Це меседж для усього світу – ось він, російський лідер, обраний учетверте президент, який буде при владі наступні шість років, і який є незапереченим у всьому – несе відповідальність за свою програму, адміністрацію та країну.
Та, можливо, все не так?
Рейтинг популярності Путіна всередині Росії останніми місяцями стрімко падає. 12 серпня в опитуванні ФОМ лише 46% опитаних сказали, що голосували б за Путіна, якби вибори відбувались цього тижня – лише у червні того ж року таких було 62%. Інше опитування, здійснене незалежним Левада-Центром, з’ясувало, що число росіян, які вважають, що країна йде неправильним шляхом, виросло від 27% у травні до 40% у липні. Менше половини, 48%, думають, що все в порядку.
Росія – це не та країна, на ворожість якої Заходу слід знизувати плечима
Ці числа могли би не бути катастрофічними за стандартами лідерів демократичних країн, та у випадку Росії вони демонструють різкий спад з того часу, коли рейтинг схвалення Путіна сягав понад 80%. Цей спад виник, головним чином, через рішення уряду підвищити пенсійний вік з 55 до 63 років для жінок, та з 60 до 65 років для чоловіків, що стало порушенням обіцянок, даних Путіним у 2005-му.
В країні, де тривалість життя для чоловіків у середньому становить лише 66 років, це спровокувало велику хвилю обурення, особливо з боку людей старшого середнього віку, які загалом були вірними Путіну як лідеру. Те, що ця демографічна група бунтує – хай навіть пасивно – є ознакою того, що своїми високо розціненими народом кроками на кшталт загарбання Криму та підтримки сепаратистів на Сході України, Путіну все ж не вдалось звільнитися від законів суспільного розчарування. Навіть у такій контрольованій демократії як Росія президентським прихильникам знайдеться куди перебігти на інший бік. Деякі рейтинги показують, що особистий рейтинг підтримки Путіна впав до 69% після оголошення плану зі зміни пенсійного віку.
Наразі Путін все ще міцно тримає ситуацію під контролем, але ці тенденції показують, що він може і не бути таким незаперечним лідером, як вважалось, а також може мати проблеми під час свого президентського терміну.
Коли падіння популярності та підтримка всередині Кремля обернеться проти Путіна і йому випаде піти у вимушену відставку, тоді іноземці, особливо на Заході, очікуватимуть на великі зміни. Більшість оглядачів стоять на тому, що Путін є центром російської політики, а його ім’я подекуди можна вважати синонімом до назви країни, якою він керує – кажуть, що він і є Росія.
Постпутінські зміни прийдуть. Та вони навряд чи будуть великими. По-перше, в Росії немає об’єднаної опозиції чи «уряду в очікуванні» – ні з боку непопулярних лібералів та різних груп, ні з боку комуністів та інших партій, які становлять мляву опозицію, ні навіть з боку Олексія Навального, найбільш значимого, харизматичного та сміливого опозиціонера, який зробив розслідування корупції на найвищому рівні влади своєю головною темою.
Чимало років Захід не користувався схваленням серед переважної кількості росіян. Путін не нав’язував ці настрої, але підштовхував до такого сприйняття Заходу, позаяк там посягають на російські цінності, підштовхуючи НАТО ближче до кордонів країни, а також просуваючи ідею толерантності до представників іншої сексуальної орієнтації в той час як Москва використовує гомофобію як політичний інструмент. Національний екстремізм у Росії приваблює багатьох, особливо молодь. Навіть росіяни середнього віку розглядають свою країну як унікальну цивілізацію, не частину Європи.
Путін прийшов до влади з переконанням у тому, що розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою XX століття, що постійно і повторював напередодні останніх виборів. Він працював над тим, що повернути Росії сильні позиції у світі – це досить серйозне завдання, зважаючи на економічну та демократичну слабкість країни. І це те, в чому він досяг успіху, оскільки інструменти, що використовувались, були не надто розповсюдженими. Наступник може шукати спосіб зняти напругу у відносинах із Заходом, та ці дії будуть повільними, обмеженими, та обережними – при яких Росія не втратить відчуття унікальності своєї культури та положення в світі.
Репутація Путіна може занепасти до закінчення його терміну в 2024 році, або ж він може завершити своє президенство на фоні овацій вдома та навіть за кордоном. У будь-якому разі, «путінізм» – у вигляді країни, яка є майже цілковито ворожою до Заходу – буде зберігатися, оскільки хто би не прийшов до влади, він буде прагнути зберегти успіх Путіна у перетворенні Росії на хоча б ілюзію знову великої країни.
Світові демократії не можуть мати нормальних відносин з настільки агресивною та потенційно дестабілізуючою країною як Росія. Вони мусять бути переконливими у своєму захисті членів НАТО від ризиків, продовжувати режим санкцій, який, на думку багатьох, видається ефективним, а також підкреслювати свій вклад у підтримуванні демократичних та ліберальних цінностей. У той же час, як написав екс-посол США у Росії Майкл Макфол, американські та інші західні лідери «мусять чітко сказати, що вони не хочуть безкінечного конфлікту з Росією». Оскільки Росія без Путіна, ймовірно, виглядатиме та діятиме здебільшого так само, як нині з ним, то попереду ще довгий шлях.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікація повної версії тексту заборонена
Вперше опубліковано на Reuters
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени