Одного разу в подкаст-інтерв'ю одного невролога я почув думку, що розум людини має цікаву особливість — якщо перед ним було поставлено запитання, то він не може не шукати відповідь. Як процесор комп'ютера, наш розум готовий без відпочинку вирішувати завдання. І йому, великою мірою, все одно, про що йдться — про складне структурування багатомільйонної угоди або ж навчання кумедних фокусів домашнього кота. Масштаб або корисність проблеми для розуму значення не мають. Так мурахи діловито розбирають на запчастини тіло знайденого жука, а вогонь перетворює на попіл усе, до чого в стані дотягнутися. Як і вогонь, розум всеїдний і нейтральний. Наївно наділяти його епітетами «хороший» або «поганий», «добрий» або «злий». Все вирішує рівень навичок в оволодінні цим інструментом.
Тільки нашій свідомості небайдуже чим займатися, адже вона є власником усіх проблем і, відповідно, замовником послуг розуму. Свідомість і розум схожі на дві компанії в одному холдингу, які, щоб не віддавати гроші на сторону, за наказом бенефіціара змушені працювати між собою. Будь-хто, хто спостерігав таку взаємодію в бізнесі, знає, що тут конфлікти неминучі як між людьми, які застрягли в ліфті на невизначений термін. Підрядник знає про безальтернативну залежність замовника від себе і може поводитись як завгодно зухвало, розраховуючи, що це зійде йому з рук. Ну, а якщо замовник нерішучий і м'який, то підрядник навіть може узурпувати владу і почати диктувати перебіг речей. Так у разі тривалої відсутності власника, водій лімузина легко стверджується в думці, що машина належить йому. Той, хто охороняє, лагодить і контролює актив, в результаті перестає відрізнятися від господаря активу. До речі, це корисно пам'ятати всім пасивним акціонерам, які розраховують на порядність CEO. Людина слабка і грішна, тому краще її не спокушати.
Колись я зробив подкаст-інтерв'ю з інструктором Алексом Вяткіним, який дресирує службових собак понад сорок років. Мене вразила його думка, що справжнього пса-захисника не можна створити, ним потрібно народитися. Тренування лише розвиває й ограновує талант. Головна мета такого собаки — перемога над ворогом будь-якою ціною. Він не боїться болю, каліцтв або смерті — аби тільки тягнути супротивника в могилу за собою. Звичайного, навіть дуже брутального пса, можна навчити гавкати, кидатися і кусати нападника, але коли настане момент істини, цей «захисник» обов'язково дасть задній хід. А ось пес-самурай розкриє свій потенціал у всій красі — заради цього моменту він на цей світ і з'явився. Реалізуючи свою життєву функцію, пес «відчуває» сенс, захоплення і захват. Зупинити таку силу так само неможливо, як уже кинутий спис.
Розум людини схожий на ідеального службового собаку — він тільки й чекає нашої команди «Фас!», скавулячи від нетерпіння. Але, як і собака, розум потребує методичного дресирування. Наївна людина може розважати себе антропоморфними ідеями про тварин як рівноправних членів сім'ї, але тільки доти, доки не зустріне сильного духом альфа-пса. За відсутності ясної ієрархії хто у відносинах головний, миле щеня легко перетворюється на лютого звіра і змушує своїх господарів по-рабськи йому служити. Однак за належного виховання, слухняний розум стає могутньою зброєю проти хаосу і безвідмовним інструментом для вирішення складних завдань.
Існує багато практик очевидного або опосередкованого приручення розуму — від медитацій і спорту, до оволодіння ремеслом і підприємництва. Щоразу, коли заради досягнення обраної мети потрібно якийсь час свідомо фокусувати розум, ми використовуємо «енергію атома в мирних цілях». Це не так просто, як здається. Коли я в Індії вивчав практику медитації Віпасана, спочатку ми по десять годин на добу пробували зберігати увагу на точці під носом, де під час видиху і вдиху повітря стикається зі шкірою. Пам'ятаю своє здивування, коли виявилося, що навіть півхвилини не можу витримати, не відволікаючись на якусь думку, емоцію або відчуття в тілі. Одна з інструкцій свідчила, що потрібно приручати свій розум так само терпляче, як одомашнюють дикого бика.
У період моєї роботи в інвестиційному фонді, в нашому портфелі з'явився технологічний стартап, в якому працювала група справжніх вчених — розумних, кваліфікованих і захоплених своєю справою людей. Для мене стало одкровенням наскільки важливо було на раді директорів чітко узгоджувати з ними дослідницькі завдання на квартал і на рік. В іншому випадку вчені охоче спрямували всю свою інтелектуальну міць на рішення найцікавіших академічних завдань, які не мають жодного стосунку до мети компанії — заробляти прибуток. Проблематика управління інтелектом однакова як для індивідуума, так і для групи людей.
Крім вміння розпалити полум'я багаття, важливо ще й правильно вибирати для нього пальне. В інформатиці є принцип GIGO: «Garbage in, garbage out», що перекладається як «Сміття на вході — сміття на виході». Потужний процесор і якісні алгоритми не допоможуть, якщо комп'ютеру на вході згодувати інформаційний шлак. Хороший господар не стане заправляти гоночний автомобіль на випадковій заправці або підкидати в камін сирі дрова. Розум людини живиться питаннями, які теж можуть мати різне «октанове число». Питання максимального очищення менше зношують «двигун», підвищують потужність і ККД.
Я це чітко зрозумів двадцять п'ять років тому, коли почав працювати в рекламному агентстві. Витративши зайві півдня на створення ясного брифа для творчого відділу, я багато разів збільшував шанси на народження яскравих і ефективних ідей. Це одкровення я потім застосовував і в інших сферах, наприклад, під час написання завдань для інвестиційних менеджерів, під час тендерів серед підрядників і в підготовці проектів рішень, які виносилися на ради директорів. Не важливо, хто чує мій запит — клієнт, колега, дружина, дитина або бариста — якість його/її відповіді прямо залежить від того, як точно я сформулював питання.
Канадський психолог Джордан Пітерсон зробив посібник для своїх студентів про те, як правильно писати есе. У ньому він радить: «Ви повинні вибрати тему, яка важлива для вас. Вона повинна бути сформульована як питання, на який ви хочете відповісти. Можливо, це найважча частина написання есе: вибір правильного питання». Ця думка Джордана мені дуже близька. Знак питання навіть своєю формою нагадує якийсь інструмент на кшталт кирки або мотики, якими зручно розпушувати і копати важкий кам'янистий ґрунт. Правильно поставлене запитання своїм загнутим кінцем міцно чіпляє нашу цікавість, як блешня — щуку, обіцяючи багатий улов.
У Теорії вирішення винахідницьких завдань (ТВВЗ) є правило: не можна приймати на віру формулювання, в якому вам пропонують завдання. Якби завдання було сформульовано правильно, то воно, найімовірніше, давно було б уже вирішене. Сказане првильно навіть коли завдання я ставлю собі сам. Роздуми над формулюванням проблеми схожі на спроби згадати важливе ім'я або дату, які, вислизаючи, крутяться на кінчику вашого язика. Коли шукане нарешті знайдено, цю мить ні з чим сплутати не можна — точне формулювання питання приносить фізичне полегшення, незважаючи на те, що проблема поки що не вирішена. Один з моїх бізнес-партнерів при зіткненні з новою проблемою зазвичай казав: «Спочатку треба вирішити, як про це думати». Вибір точки зору на проблему нагадує вибір кута атаки в боротьбі — найчастіше саме це і визначає успішність кидка або больового прийому.
Пам'ятаю кілька випадків, коли уточнення запиту клієнта призводило до того, що проблема опинялася зовсім в іншому місці, ніж будь-хто очікував. Щоразу дивуюся тому, які величезні ресурси допомагає заощадити такий простий крок. Перед початком будь-якої, особливо витратної, ініціативи корисно зробити паузу, піднятися над ситуацією і поставити розуму мета-запитання: «А раптом я помиляюся, і корінь проблеми зовсім в іншому? А що, якщо проблеми взагалі не існує?». Адже ідеальне рішення — те, що не протребує втілення. Чому? Проблема зникає сама собою.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ