Рівно рік тому на хвилі обіцянок великих змін і з гаслом Америка перш за все Дональд Трамп був обраний 45-м президентом Сполучених Штатів. Через дев'ять місяців після його переїзду в Білий дім (в січні 2017-го) стало зрозуміло, що він вніс не так і багато коректив, десь лише додав хаосу своїми висловлюваннями.
Одного разу в Овальному кабінеті Трамп, не втрачаючи часу, відмовився від транстихоокеанського партнерства, яке передбачало створення багатостороннього торгівельного блоку, що включає в себе більшу частину країн Східної Азії, що динамічно розвиваються. Потім він запустив процес перегляду Угоди про вільну торгівлю Північної Америки з Канадою і Мексикою. Звичайно, поки рано говорити, чи хоче він щось змінити або зовсім відмовитися від неї.
Також Трамп заявив про вихід Штатів з Паризької кліматичної угоди (хоча можна було просто внести поправки в допустимі показники вуглецевих викидів у США). І відмовився від американської традиції публічно обговорювати проблеми в області прав людини і питань розвитку демократії.
Що стосується зовнішньої політики, то під час передвиборчої кампанії Трамп сумнівався в значущості НАТО, закликав поліпшити відносини з Росією і навіть не заїкався про те, що Москва для цього повинна припинити свою жахливо негідну поведінку. Трамп пропонував зняти санкції проти Москви і визнати за нею незаконно анексований Крим.
Однак Трамп-президент в тому, що стосується Європи, практично наслідує політику свого попередника. Його адміністрація підтримує Україну і надмірно обережна з Росією. Держсекретар США Рекс Тіллерсон заявив російському колезі, що небагато можна зробити задля налагодження контакту між їхніми країнами, поки Кремль не перегляне свої дії в Україні.
Але тут стикаються два фактори. З одного боку — точка зору республіканців, головних радників Трампа, в тому числі віце-президента США Майка Пенса, радника з національної безпеки Герберта Макмастера і міністра оборони Джеймса Меттіса. З іншого — Трамп зараз зв'язаний по руках і ногах проведенням розслідування можливої змови між його передвиборним штабом і російськими офіційними особами.
В Азії американський президент підтвердив ключові альянси США з Японією і Південною Кореєю. Та й щодо Китаю американська політика змінилася куди менше, ніж того очікували, враховуючи постійні заяви ще кандидата Трампа про те, що недобросовісна китайська торгівля завдала шкоди американському бізнесу і позбавила американців робочих місць. Але тепер Трамп відклав у довгий ящик вжиття жорстких торгівельних заходів проти Китаю. Більше того — чекає від лідера КНР Сі Цзіньпіна допомоги в тиску на Північну Корею.
Стратегія щодо Близького Сходу так і не з'явилася. Президент дозволив посилити військову присутність США в Афганістані та Іраку, але не занадто. Питання лише в тому, чи достатньо таких заходів, щоб докорінно змінити ситуацію в конфліктах, які тривають більше десяти років. Трамп також уникає будь-яких рішень у складному ізраїльсько-палестинському мирному процесі.
Що стосується ключових завдань контролю над озброєнням, то і тут президент США, як зазвичай, дозволив собі гучні заяви, але поки неясно, чи послідує за цим реальна зміна політичного курсу. Він засумнівався в доцільності нового договору між РФ і США про заходи щодо подальшого скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Втім, Штати продовжують стежити за дотриманням меж договору.
"Війна слів" (а також твітів) Трампа і Кім Чем Ина підвищила градус напруженості на Корейському півострові. Втім, незважаючи на брязкання зброєю, президент США не намагається розв'язати війну (потенційні витрати якої швидко протвережують). Однак немає з його боку і дипломатичного тиску на Пхеньян. Знову ж таки, все це дуже нагадує політику Обами.
Ядерна угода з Іраном? Так, Трамп погрожує не продовжувати її, називаючи Тегеран фанатичним режимом. Однак остаточне рішення він передав Конгресу, який в односторонньому порядку може вийти з угоди. Більшість у Трампа лише сподіваються, що цього не станеться.
Загалом, через дев'ять місяців все ще складно зрозуміти стратегію зовнішньої політики Дональда Трампа. До кінця року Білий дім повинен підготувати тези з національної безпеки, які визначать головні принципи політики США. Але чи готовий президент строго притримуватися даної стратегії? Гарне запитання.
Очевидно одне: радники Трампа розуміють, що для досягнення цілей у сфері безпеки і зовнішньої політики США будуть потрібні стійкі стратегії, підкріплені американською рішучістю і ресурсами. Чи вдасться оточенню президента змусити його прийняти необхідні рішення? Можна лише сподіватися. Правда, останні дев'ять місяців показали, що ставка на це не така вже й вдала.
Колонка опублікована в журналі Новое Время за 17 листопада 2017 року. Републікація повної версії тексту заборонена
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени