За цей рік я написав 55 колонок про «персональні фінанси». Писати на таку тему в країні, де немає фінансових ринків, переважна більшість людей рахує копійки, щоб вижити на зарплати і пенсії, а купюра в 100 доларів, після 25 років ринкової економіки, знову стала «серйозними грошима» – це непросте завдання. Воно вимагає не тільки творчого пориву і натхнення, але й неабиякої частки винахідливості й оптимізму. Вибачте, якщо протягом року останнього бракувало.
Відсутність власних фінансових ринків і заборона інвестувати в іноземні позбавляє українців механізму заощаджень і, відповідно, впевненості у майбутньому матеріальному благополуччі. З точки зору ризиків в останні роки навіть банальний депозит в українському банку став співставним з торгівлею ф'ючерсами та опціонами. Щоб не втратити, засмиканий і зневірений український вкладник повинен вміти аналізувати наслідки економічних і політичних катаклізмів, передбачати можливі девальвації, націоналізації або реструктуризації та пов'язані з цим ризики. При цьому ще потрібно встигнути зайняти чергу до фонду гарантування вкладів. Так, про всяк випадок...
Процеси реформування країни теж не додають сталого оптимізму. Все, чим хоч якось може похвалитися Україна – відновлення армії, система державних закупівель, реформа Нафтогазу, безумовно, досягнення. Але навіть якщо гарненько їх розмазати на всі три роки, з моменту революції, то надто тонким цей шар виходить. От і виглядає неапетитно.
Справжні реформатори теж кудись поділися. Одні відважні «пілоти реформ» перетворилися на збитих льотчиків. Інші – зайняли нішу реформаторської номенклатури, головною метою якої стало із затишних офісів та за хорошу зарплату просторікувати про реформаторсько-патріотичні цінності, проводити круглі столи, писати плани і стратегії на кожному кутку базікати про «вплив» (на жаргоні «імпакті», від англ. impact), який чиниться на країну. Праведна риторика, в основному, служить виправданням власного безцільного існування і адресована, здебільшого, донорським організаціям, гранти яких із засобу, вже давно перетворилися на мету цілком комфортабельної «боротьби».
З реформами якось все на букву «П»: Поліція, Прозорро, тепер ось «Приватбанк». Ті, хто їх зобов'язаний здійснювати – президент, уряд і парламент – теж на букву «П». Найнеприємніше, що й результат на букву «П». Можна навіть сказати, результат «Повний П»! Вірю, що не назавжди. Лушпиння колись розвіється, а суть залишиться.
І суть ця, насамперед, пов'язана з третьою категорією реформаторів, найнадійнішою, хоча й не приголубленою західним фінансуванням і увагою медіа. Звичайних, чесних трудових людей, хто без особливого пафосу і балаканини продовжує відважно захищати Батьківщину на сході, професійно працювати заради майбутнього своєї країни і захоплювати тим, що, незважаючи на всю гидотність ситуації, ще не втратив людяності, оптимізму.
Навряд чи багато людей вірять нинішній владі. І велике розчарування в професійних активістах, які стали реінкарнацією радянських комсомольців сімдесятих років, що професійно горланили про цінності. Напевно, лише деякі українці все ще чекають швидких змін на краще. І тим не менш...
Ми рухаємося. Повільно, незграбно, але у правильному напрямі. Адже в порівнянні з життям за радянської влади або під крилом «братнього» народу, та ще й під керівництвом гопників, сьогоднішній результат на букву «П» – це все одно справжня #Перемога! З Новим Роком!
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Момент в історії з Олександром Пасховером – щопонеділка
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп’ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Більше поглядів тут