Революція в одному місті

Тирса і тріска зробили Жовкву на Львівщині єдиним містом в Україні, де перестали опалювати будинки та комунальні будівлі газом

Галина Корба

Всього лише 2% тих деревних відходів, які за рік "виробляє" вся Львівська область, вистачає Петрові Вихопню, щоб зігрівати 13‑тисячну Жовкву протягом всього опалювального сезону. Містечко на Львівщині, в якому Вихопню дісталася роль мера, майже повністю і першим в Україні відмовилося від газу.

Головну місцеву котельню модернізували, а саме поставили додаткові твердопаливні котли — і тепер палять в них тирсу і тріску, наповнюючи будинки мешканців Жовкви теплом.

Тут ще й реконструювали більшу частину тепломережі і в підсумку за два останні роки мають реальну економію — в нинішньому сезоні Жовква скоротила споживання газу вдвічі. Тепер в місті якщо і підключають газові котли, то лише при різкому падінні температури. В інший час тепло дає біомаса — ті самі тирса і тріска.

Переходити на твердопаливні котли, за словами Вихопня, тут почали ще в 2005-2006 роках, коли в Україні тема енергонезалежності мало кого хвилювала. "Тепер це наша реальність",— посміхається мер.

Привід для його посмішки легко вимірюється грошима: перехід на біомасу дозволив місту економити приблизно 2 млн грн в рік, а це п'ята частина всього міського бюджету.

Місцева енергетична революція заснована на гранти європейських фондів та інститутів. При бюджеті в 10 млн грн муніципалітет тільки за минулий рік вклав в енергонезалежність близько 9 млн грн грантових коштів. В цілому за останні три роки Жовква інвестувала в цю сферу €1 млн, отриманих від іноземних структур. А до 2020‑го, за словами мера, ця сума зросте в шість разів.

Фантастичні за місцевими мірками вкладення зроблять Жовкву повністю вільною від газу: за рахунок грантів місто утеплить дитсадки, школи і поліклініки, реконструює ще одну котельню і завершить заміну тепломереж.

Проте найскладніше за гроші не зробити: жовквівській владі доведеться переконати мешканців багатоквартирних будинків об'єднатися і утеплити їх. Будівлі зводили в радянський час, коли енергоносії коштували дешево. Зараз становище змінилося кардинально. "Більше ми не можемо дозволити собі обігрівати вулицю, а не квартири",— резюмує Вихопень.

Головна котельня міста, розташована на території колишньої військової частини, виглядає так, ніби її тільки вчора побудували. Замість бруду та старезного радянського обладнання тут сяють чистотою стіни і підлога. А головне — з'явилися новенькі яскраво-червоні твердопаливні котли. Система повністю автоматизована: як тільки температура повітря різко падає, на допомогу їм приходять звичайні, газові. Про це з гордістю розповідає Роман Курнат, директор Жовкватеплоенерго.

Паливо, за його словами, заготовляють ще влітку. В основному це відходи від деревообробних підприємств. Взимку їх подрібнюють в стружку і спалюють у котельні. Це значно дешевше газового опалення: минулого року газ обходився місту приблизно в 700 тис. грн щомісяця, біомаса ж коштувала на 40% менше.

Щоправда, тепер ця різниця скорочується. Бізнесмени помітили, що деревні відходи користуються підвищеним попитом, і взялися піднімати на них ціну: приблизно на 10-15% щомісяця. І якщо раніше дрова коштували по 140 грн за кубометр, то тепер — вже 400 грн. "Скоро доведеться шукати інші джерела енергії",— нарікає Курнат. В якості заміни він розглядає енергетичну вербу — дерево, яке за три місяці виростає до 7 м у висоту, а також пелети зі стебел соняшнику чи кукурудзи.

Зараз у місті є чотири котельні. Дві з них — повністю газові — влада переводить у резервний режим. Ще одна проходить серйозну реконструкцію — як і на головній, там будуть працювати і твердопаливні, газові котли. Коли вона запрацює на повну силу, місто зможе перестати споживати газ навіть у морози.

Але для такого успіху потрібно ще одне — вирішити проблеми з витоками тепла. Муніципальна влада у цій сфері зробила вже багато, зокрема замінила старі радянські труби на ділянці від котельні до житлових будинків новими, повністю ізольованими. І якщо раніше на обігрів ґрунту втрачалося 20-30% виробленого тепла, то тепер таких втрат немає зовсім.

Крім того, зараз у житлових будинках, школах, дитсадках та поліклініці робітники встановлюють індивідуальні теплові пункти — спеціальні системи, які коригують температуру в приміщенні. Школу, наприклад, де діти проводять не весь день, у вільні від навчання години можна трохи охолодити. А до ранку знову прогріти до максимуму, пояснює Андрій Дворніков, енергоменеджер Жовкви. І так за рік у одному лише навчальному закладі можна економити понад 100 тис. грн.

Але заощадити гроші — не означає отримати до них доступ. Школи, дитсадки та поліклініка перебувають на балансі району, і вигода від ощадливості міської влади йде в кишеню комунального підприємства Жовкватеплоенерго, а також полегшує навантаження на районний бюджет. Міська ж влада в особі Вихопня хотіли б роздобути собі хоча б частину цих коштів, щоб спрямовувати їх на інші енергозберігаючі програми. “Інакше сенсу немає,— скаржиться мер.— Вкладаємо в енергоефективність ми, а заощаджує в результаті районний бюджет".

Хвилює його і те, що мешканці Жовкви не побачили в платіжках за комуналку результати економії на газі. Суми там великі, наче місто і не переходило зовсім на альтернативне паливо. Вихопень пояснює: держава зробила поступку постачальникам теплоенергії, залишивши за ними право виставляти людям плату "за газ". Енергогенерації стало вигідно використовувати дешеву альтернативу. Але інтереси населення ніхто при цьому не врахував.

Реально зменшити суми в платіжках тепер може лише індивідуальна боротьба мешканців багатоквартирних будинків з витоками тепла, пояснює мер.

Роботи в цій сфері багато: потрібно утеплювати самі будинки, дахи, міняти вхідні двері та вікна. А потім ще й кожному мешканцю по лічильнику в квартирі контролювати персональні витрати тепла.

Міська влада мало чим може допомогти: за законом багатоквартирні будинки належать власникам квартир. І для більшої енергоефективності та доступу до реальних програм утеплення тим потрібно створювати ОСББ — об'єднання власників багатоквартирних будинків.

Мешканці Жовкви до подібних новацій абсолютно не готові, демонструючи на власному прикладі, що приказку "моя хата з краю" можна реалізувати навіть в багатоповерхівці: в місті 360 багатоквартирних будинків, але ОСББ є лише 11.

А вся справа в майновій нерівності: коли половина мешканців забезпечені і можуть дозволити собі додаткові витрати на ОСББ, а інші воліють користуватися тим мінімумом, який належить їм і зараз. “Є старі люди, які живуть на маленьку пенсію. Щоб разом робити ремонт під'їзду, де ця бабуся візьме гроші? — каже Павло Деревінський, комунікаційний менеджер проектів енергоефективності міста.— А більш заможні сусіди не готові покривати витрати замість таких людей".

Він підходить до одного з будинків, де зовсім недавно встановили індивідуальний тепловий пункт. Це триповерхова будівля з силікатної цегли, в якому, наче латками, подекуди утеплені зовнішні стіни окремих квартир. Такі "клаптеві" утеплення не забезпечують хорошу теплоізоляцію і руйнують будівлю, пояснює Деревінський. А головне — це задоволення не з дешевих: "зігріти" подібним чином квартиру коштує близько 25 тис. грн. А якби ОСББ централізовано "укутало" весь будинок, то на кожну квартиру припало б лише 7 тис. грн внеску.

Володимир Гола, мешканець будинку, який продемонстрував НВ Деревінський, нещодавно повернувся із заробітків у Польщі. Ідею ОСББ підтримує, але зовнішні стіни своєї квартири утеплив індивідуально. “Що я зроблю, якщо інші нічого не хочуть? — голосно обурюється він.— У мене були гроші, я собі утеплив. Я ж не буду мерзнути".

Він зізнається, що навіть після всіх робіт температура в деяких кімнатах в морози не піднімається вище 12-13ºС. “В мене у вітальні була стінка, так за нею в морози вода стояла. Довелося її викинути",— говорить Гола.

Найбільше ідеї ОСББ опираються ті, хто отримав субсидію, пояснює жителька Жовкви Катерина. Вона живе з трьома дітьми в 40‑метровій двокімнатній квартирі, за опалення віддає півзарплати — 1,2 тис. грн. “Ми готові зробити все від нас залежне, щоб в квартирі було тепло,— скаржиться вона.— Але сусіди з субсидією не завжди співпрацюють з молодими мешканцями, у яких такої держдопомоги, на жаль, немає".

Подібну ситуацію Олександр Харченко, керівний директор Центру досліджень енергетики, називає типовою українською проблемою. Досвід скандинавських країн, світових лідерів у питаннях енергоефективності, показує: спочатку потрібно утеплити і модернізувати будинки та теплотраси і лише потім міняти котли. Тільки при дотриманні такої послідовності кроків міська влада може реально зрозуміти, скільки енергії їм потрібно для опалення. І цілком може виявитися, що для подібних цілей вистачить менш потужних, а значить, менш витратних і більш дешевих котлів.

Експерт уточнює, що в деяких випадках правильний підхід покаже муніципальній владі, що, зменшивши споживання, можна залишитися і на газових котлах. І не вкладаючись в дорогу модернізацію, помітно скоротити витрати на обігрів.

Тим більше, продовжує Харченко, в країні ніхто до ладу не враховує наявні ресурси і не знає, як довго той чи інший район зможе користуватися альтернативним паливом до моменту його вичерпання. Повальне захоплення твердопаливними котлами може вийти боком, коли це дороге обладнання залишиться без сировини. Тому експерт виступає за системне опрацювання проблеми. "На жаль, зараз влада на місцях робить все навпомацки",— резюмує Харченко.