Ідея Порошенка створити Українську помісну автокефальну церкву – це ще не рішення, а лиш ініціатива, чи радше прагнення. Рішення у цій сфері ухвалює сама церква, держава ж тільки може посприяти. Це в державних інтересах – вивести Українську православну церкву (УПЦ) з обіймів «русского мира».
Та є низка проблем. По-перше, об’єднатись мають як мінімум дві церкви – УПЦ Київського патріархату та Українська автокефальна церква. По-друге, існує проблема зі ставленням до Філарета, а також інші інституційні й особистісні труднощі. Якщо ж вдасться досягнути певної згоди з боку Вселенського патріарха, то це значно посприяє процесу об’єднання.
У якій формі може бути ця згода? Здається на те, що під час останній зустрічі минулого понеділка в Стамбулі Варфоломій таки щось пообіцяв Порошенку. Він міг підказати йому, що для початку необхідно мати не лише звернення президента та самих церков, а й щось на кшталт звернення з боку Верховної Ради.
Безумовно, тут мають місце передвиборчі мотиви Порошенка. Зрештою, чому б і ні: перед виборами можна використовувати все, що могло б позитивно вплинути на ставлення людей. Та як на мене, не цей чинник є визначальним у мотивації Порошенка. Останніми роками президент став більш чутливим до релігійної проблематики. Для нього це дещо особисте.
Ющенко теж виступав за об’єднання, проте так нічого і не досяг
Я не можу ні підтвердити, ні спростувати той факт, що Порошенко став більш релігійним. Та я напевно знаю, що він збудував у своєму маєтку каплицю, а відповідно до ЗМІ, свого часу навіть став дияконом. І все це сталось ще до Майдану.
Протягом останніх років факт релігійності президента тільки підтверджується. І зустрічі з Варфоломієм мають для нього не стільки політичне, як особисте значення. Президенту гріє душу спілкування з Вселенським патріархом.
Зрештою, релігійні перемовини ведуться щонайменше останні три роки. На зустрічах з Варфоломієм постійно піднімають тему створення єдиної помісної церкви та її подальше визнання.
У Порошенка тут є ще один мотив, який цілком може бути головним: кожен президент думає, як і ким залишитись в історії. Ющенко теж виступав за об’єднання, проте так нічого і не досяг. А якщо цей процес хоча б розпочнеться за часів Порошенка, якщо він цьому посприяє – то ось вона, позначка в історії.
Не впевнений, що це може принести президенту багато голосів на майбутніх виборах. Українці реагують по-різному. Поміж них є люди релігійні, та з критичним ставленням до влади, і такий президентський крок не змінить їхню думку.
Найбільш високий рівень релігійності спостерігається на Західній Україні. Проте там домінує греко-католицька церква, яка в цих процесах участі не братиме. Серед православних рівень релігійності менший: партійні та політичні симпатії вірян УПЦ Київського патріархату розділяться. Хтось буде симпатизувати Юлії Тимошенко, хтось іншим проукраїнським кандидатам.
Безумовно, ця ініціатива матиме якийсь позитивний вплив. Та не думаю, що визначальний. У президента розраховують на кумулятивний ефект: в хід піде цей чинник, плюс можливий референдум про участь в ЄС та НАТО та гра на контрастах з Тимошенко.
Ось на що будуть робити ставки. І релігія тут не переважить.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени